Анкара - столиця Туреччини...

Знайомство зі столицею Туреччини у нас почалося з метро, куди нас довіз доброзичливий водій. Тут, в метро, свої правила: можна придбати квиток на 2 чи на 5 поїздок, але ним може користуватися не один пасажир. Саме тому, придбавши білет, ми його відразу використали.

Доїхавши до центру міста, ми вийшли на одну із пішохідних вулиць. На кожному кроці нам зустрічалися маленькі магазини «все по…» чи фаст-фуди з місцевою чи європейською їжею. Придбавши кілька бубликів, ми сіли на одну з лавочок і стали снідати. Мимо нас йшли сотні чи навіть тисячі людей, просто сила-сила-сила-силенна народу, здавалось, що вся Анкара  вийшла на цю вулицю. І раптом з усього цього шуму і ґвалту нам почувся голос, що щось натхненно розказував українською мовою. Здавалось, зустріти тут співвітчизника не реально, але нам вдалось. Це була дівчина, кримська татарка, про що ми здогадалися з прапору, який вона несла. Пішовши за нею, ми за кілька хвилин вишли на велику площу, де було близько кількасот таких прапорів. Це кримські татари, які на цей час знаходились в Анкарі, вийшли на мітинг проти введення військ Росії на територію України. Серед багатьох синіх прапорів Криму було з десяток прапорів України. Щоправда, про що вони говорили, ми толком не зрозуміли, та й в цьому морі прапорів прапор дівчини, яка нас сюди привела, ми загубили.

 Побувши там ще трохи, ми пішли гуляти містом. Анкара досить зелене місто, порівняно з іншими містами Туреччини. В ній багато парків та скверів. В одному з парків ми сіли перепочити. Тут було невеличке озерце, в яке впадав швидкий струмочок з каскадом водоспадів. По озерцю плавали лебеді, гуси, качки та інші птахи, яких тут з задоволенням підгодовують місцеві жителі.

Пройшовши ще кілька вулиць, ми вишли до пустого парку. Від парку дорога пішла вгору, і ми вишли до старих будиночків. Це старе місто. Більшість будиночків мають відреставровані фасади, хоча задні частини мають той самий вигляд, що й 50 чи 100 років тому. В більшості будиночків зроблені готелі, ресторани, маленькі кафе, просто магазини. 

Є тут і кілька маленьких мечетей з невисокими дерев'яними мінаретами.

 Багато будиночків відреставровані в німецькому чи голландському стилях, зовні будинки оздоблені фальш брусами.

 Часто на вулиці зустрічаються годинники, досить різні і досить цікаві.

 Біля одного з будинків стоїть стара гармата часів Першої світової війни. 

Підіймаємось ще вище вузькими, звивистими вулицями. Гарні відреставровані будинки спочатку змінюються трохи старішими, не реставрованими, двоповерховими, а ті в свою чергу змінюються зовсім бідними, іноді напіврозваленими, будинками.

Серед цих будиночків ми помічаємо якусь досить велику споруду, яку практично не видно, бо будинків дуже багато, а кут підйому вулиці приховує все, що за ними. 

Ця велика споруда – фортеця. Хоч знаходиться вона найвище, але досить прихована. Вона має кілька ярусів і кілька рядів стін. Від стін, щоправда, в багатьох місцях майже нічого не залишилося. Після того, як фортеця втратила своє стратегічне значення, місцеві жителі вирішили з користю використовувати це місце і забудовувати будинками. Частина стін пішла на будівництво, до деяких прибудували будинки, а деякі розібрали.

 Та й самі будівельники стін замку робили так, як їх нащадки:  у залишках стін і серед каміння зустрічаються грецькі пілони і надгробні плити, інші кам'яні предмети доби розквіту культури греків.

Пройшовши через бар бакан, ми заходимо в фортецю. Барбакан повторює рух вулиці, чи, навпаки, вулиця повертає, бо так побудований барбакан.  Справа в тому, що вхід і вихід з барбакана  розташований не навпроти один одного, а під кутом 90 градусів. Це зроблено для того, щоб якщо ворог і пройшов крізь ворота, то він там затримається. І самі стіни вибудовані певним лабіринтом, тобто, виходить так, що захисники навіть відступаючи могли постійно обстрілювати ворога, який вже зайняв нижній рівень, а самі вже були від  нього захищені. Але, судячи з всього, на цю фортецю так ніхто й не нападав, тож переможцем у цій битві вийшов «час». Ми піднялись на велику вежу, що має близько 20 метрів в діаметрі і є одночасно найвищою точкою, з якої відкривається чудовий краєвид на всі ці будинки з черепичними дахами, повз які ми проходили, і на всю Анкару, яка тягнеться практично до обрію.

 Ще трохи поблукавши вуличками, ми прямуємо до наступного цікавого місця. Це музей – мавзолей Ататюрка (для тих хто не «в курсі» - це такий собі «Турецький Ленін»). Він теж знаходиться на пагорбі і займає досить велику територію, довкола нього ростуть дерева. Пройшовши вузенькою доріжкою, ми виходимо на широку алею, де стоїть почесна варта.

 Дорога вимощена плитками, між якими росте трава, вздовж неї стоять кам’яні леви, а за ними висока колона. Сама алея простягається на 200 метрів і виходить на широкий плац, де також стоїть почесна варта. В будівлях навколо плацу знаходиться музей, де стоїть кілька автомобілів Ататюрка та гармата, на якій його було доставлено в Анкару.

Можливо, Ататюрк дійсно зробив багато гарного для Туреччини. Чи не в кожному місті є його музей, біля кожної школи є його бюст тощо. Мене вразили в музеї фотографії багатомільйонного натовпу людей біля мавзолею. Виявляється, щороку чи не кожен турок уважає за обов’язок прийти в мавзолей в день смерті Ататюрка і вшанувати його. Ататюрк дружив з Ворошиловим. В музеї можна побачити його подарунки: гарно оздоблену шаблю, красивий кавовий сервіз.

Взагалі, на відвідини музею можна витратити досить багато часу. Ми не уявляли, що він такий грандіозний. Ще одне вражаюче дійство – зміна варти. Це як театр. Один криком рухає шістьох маріонеток за руки та ноги – з підніманням та скиданням рушниць. Рухи то повільні, то рвучкі, але завжди синхронні.

 Важко уявити, як довго тривав вишкіл перед цим виступом. «Актори» вдягнуті в три ріновиди форми – чорну, зелену та білу. Як нам пояснили, це різні види військ, і кожен має тут своїх представників. Ввечері освітлений мавзолей, височіючи на пагорбі, виглядає дуже велично. Територію охороняє багато різноманітних військових зі зброєю.

Кілька залів розповідають про його життя. В них зброя, особисті речі, в інших залах висвітлюється його героїчна боротьба на боці Туреччини проти англійців і французів. Тут є кілька великих панорам на воєнну тематику та інші батальні полотна, портрети Ататюрка, військових діячів, макети суден.

В найбільшій будівлі знаходиться мавзолей, де знаходиться могила Ататюрка, але сама будівля вражає своєю величчю. Біля мавзолею також стоїть почесна варта. Такий собі місцевий комунізм, з своїм Леніним, і своєю пропагандою…

Після мавзолею заходимо в одну з найбільших мечетей Туреччини, в ній нічого особливого, крім розміру і того, що прямо під нею побудований торговий центр.

Настає час прощатися зі столицею Туреччини. І ми вирушаємо далі.