Як
ми добралися до Вроцлава, то не дуже
цікава історія, але по приїзді ми зустрілися з нашим другом і, залишивши в
нього речі, поспішили до центру міста. Отримавши короткі настанови щодо
того, як і куди дістатися, ми сіли на
трамвай і за півгодини були в центрі.
Вийшовши біля Домініканського костелу, ми
вздовж
стареньких вулиць пішли до серця старого міста. Центр Вроцлава, а точніше площа
Ринок, напрочуд відрізняється від інших подібних площ в старих містах, бо
замість ратуші чи ринку в центрі Ринкової площі розміщений цілий квартал. Хоч
він і не великий, але старі будинки, що розташовані там, ніби прилипли один до
одного, ніби приклеєні.
Нам пощастило, бо якраз в місті проходив якийсь
фестиваль. На площі були намети ковалів, пекарів та інших торговців, що
заполонили і так не дуже широку площу. Стара ратуша ніби вросла в квартальчик в
центрі, декілька разів перебудована, вона має досить несиметричну і дивну
форму. Готична
ратуша була побудована в 1327 році і вважається одним з найпрекрасніших втілень
готичного стилю в Європі. У підземеллях ратуші розміщується відомий Свидницький
підвал, в якому колись подавали відоме майже у всій Європі Свидницьке пиво.
Будинки, розташовані навколо площі, пофарбовані в
різні кольори, кожен по своєму своєрідний. Обійшовши півколо центрального
кварталу, ми опинилися на іншій стороні площі. На великій сцені знімали
передачу «Європа на виделці», але нас захопило трошки інше: серед багатьох
кав’ярень, що розташовані на перших поверхах будинків, нашу увагу привернула
одна, а саме Львівська корчма, а десь всередині відчувалась ностальгія за
Батьківщиною. Наш короткочасний сум розвіяло свято великого міста, напівскляний
фонтан бив і майорів всіма кольорами веселки, вуличні артисти надимали
величезні мильні бульбашки, городяни, що гуляли навколо, світились посмішками.
Пройшовшись вузькими вуличками центрального кварталу, ми вийшли знов на Ринкову
площу, а звідти до костьолу Святої Ельжбети. Але дорогу нам перегорожують два
мініатюрні будинки. Будинки
Ясь та Малгосі - це два будиночки 16-го століття в стилі бароко,
названі так на
честь легенди про Яся та Малгосі. Це своєрідні ворота церкви Святої
Ельжбети, що
відокремлюють костьольну площу від ринкової.
Костел
Святої Ельжбети. Грандіозна готична
споруда, вежа
якої має висоту 90 метрів .
Це центральний костел Вроцлава, хоча завдяки своєму становищу вона не домінує
над Ринковою площею, залишаючись ніби осторонь. Цей костел ще
називають войсковим, тобто військовим, і біля нього стоїть дошка пам’яті
польським військовим, що загинули при виконанні своїх обов’язків.
Далі, бродячи
вуличками, ми виходимо до Вроцлавського університету, ще не знаючи, що то
університет, ми йдемо на якийсь невідомий потяг, якась невідома сила затягує
нас всередину будинку в стилі бароко, піднімаємось на другий поверх і опиняємось
в дивній залі. Оздоблена гобеленами і картинами епохи Відродження, по центру сцена, на ній трибуна. У нас
виникають сумніви, що ми потрапили до зали судових засідань, але рояль в кутку
викликає протиріччя цим здогадам. І тільки вийшовши, ми дізнаємось, що це
університет, і ми були в Аулу
(актова зала) Леопольда,
що знаходиться на 2 поверсі головної будівлі Вроцлавського університету,
побудованого
імператором Леопольдом. Розкішний зал, вкритий різнокольоровими розписами і позолотою,
прикрашений безліччю
скульптур,– яскрава перлина польського бароко.
Сам
університет побудований у Вроцлаві в XVIII столітті на місці старовинного
замку. З його оглядового майданчика відкривається чудова панорама міста. Від
університету ми виходимо на берег Одри. Чомусь так дивно, але тільки в нас Одр,
Майн, Дунай називають в чоловічому роді, в європейських же мовах вони в
жіночому: Одра, Майна, Дунау…
Проходячи
набережними, милувалися
невеликими місточками через річку і по одному з них перейшли на острів.
Тумський острів – найстаріша частина міста, яка
захоплює кожного, хто тут побував.
Раніше центр міста знаходився саме тут, але після великої пожежі був
перенесений туди, де він зараз знаходиться. Оскільки під час
пожежі всі дерев’яні споруди згоріли, а з каменю в середні віки будували
переважно релігійні споруди, то тут привертають увагу костьоли Святої Ядвіги, а
за ним - Святого Мартіна. З готики вражає також кафедральний
собор Святого Іоанна Хрестителя, що був побудований
в 13-16 століттях і є першим
готичним собором у Польщі. Його інтер'єр прекрасно зберігся, тут можна побачити безліч розкішних елементів інтер'єру.
Поряд з ним також знаходиться храм Святого Ідзего, побудований в першій половині 12-го століття.
Помилувавшись ще десятком
старих релігійних споруд, пройшовши мимо Катедри однойменною площею, ми вийшли
до мосту Покою. На тому березі нашу увагу привернула червоно-зелена споруда,
точніше, готичний триповерховий будинок, викладений з червоної цегли, що так
рясно заріс плющем, що здалеку все зливалося. Підійшовши до будинку, ми
дізналися, що це Народовий музей. В музеї міститься колекція творів мистетства
Нижньої Сілезії з 12 по 20 століття. Перед входом стоять дві чудові скульптури
19 століття.
Та й весь сквер перед музеєм заставлений різноманітними скульптурами
та пам’ятниками. Трохи вглибині скверу знаходиться невеликий меморіал,
присвячений 22 тисячам польських солдат та офіцерів, розстріляних за наказом
Сталіна навесні 1940 року. Похмурий чорний ангел, спершись на руків’я меча,
схилив голову на знак пошани до загиблих, а трохи нижче жінка, що тримає на
колінах помираючого солдата, ніби молиться за його спасіння.
Крокуючи далі
алеєю ми знов вийшли до центру, залишивши зліва будівлю, схожу на київський
Бесарабський ринок, але в якомусь польсько-німецькому готичному стилі,
викладена з червоної цегли.
Вийшли на Сольну площу. Колись давно купці
привозили і продавали сіль на цій площі, від цього вона й отримала свою назву. Сольна площа – уже спокійніше, більш меланхолійне,
обличчя міста. Відчинені цілодобово квіткові крамнички і кований фонтан
пробуджують найромантичніші імпульси навіть у тих, хто й не сподівався такого
від себе. І у цьому немає нічого дивного, бо, насправді, небагато моментів
можуть дорівнятися до тієї миті, коли купуєш квіти коханій, а над тобою зоряне
небо і нічний гамір долинає лише, як приглушений шум…
Звідти
ми пішли до м’ясних рядів, власне, самих рядів і не лишилося, замість них
магазинчики з сувенірами, але на згадку про них тут встановлений пам’ятник всім
тваринам, що загинули від рук м’ясників.
Прямуючи далі по вузенькій вуличці, ми
підійшли до похмурої будівлі, на якій
червона цегла потемніла від часу. Це будівля старої тюрми. Маленька,
двоповерхова, з таким самим невеликим двориком, що проглядається крізь грати.
Готична прекрасна архітектура лише підкреслює її історію.
Зробивши ще пару кіл
старими вуличками, ми милувались безліччю будинків, костьолів та інших споруд,
на яких позначився час. Старі ковані ліхтарі ввімкнулися і почали заливати
своїм світлом все навкруги. Місто засяяло різноманітними вогнями і вбралося в
нові фарби.
Пройшовши пару кварталів, ми вийшли до Оперного театру. Театр з
скульптурами, ліпниною, яскравою різнокольоровою підсвіткою, вартий своєї
уваги, хоча й виглядає досить класично. Будівля сучасного Оперного театру була
зведена у 1839-1841 роках за проектом німецького архітектора Карла Фердинанда Ланґганса.
Будівля перебудовувалася у 1865-1872 роках, а 1945 року з політичних причин з
будівлі було знято фігури муз, а також скульптури ряду австрійських та
німецьких діячів. Сівши на трамвай, ми поїхали до місця нашої ночівлі.
Зранку
ми попрямували в іншу частину міста – чудовий величезний парк з безліччю грандіозних
фонтанів. Японський сад - жива реліквія, що
залишилася після Всесвітньої виставки, яка відбулася в Шчітніцком парку в
1913 році. Облаштований і обладнаний японським садівником сад відповідав всім
вимогам тодішнього садового мистецтва і по праву був названий перлиною
виставки. На жаль, після
експозиції багато елементів, властивих японському мистецтву,
були вивезені.
Однак влада
міста вирішила відновити сад і надати йому колишнього вигляду, для цього в 1996 році
були запрошені дев'ять японських фахівців, які реалізували цей задум.
І сьогодні кожна
деталь саду знову знайшла своє місце і містичне значення. Прогулявшись парком,
ми вийшли до виставкового центру «Зала Століття», який є, до речі, об’єктом
культурної спадщини ЮНЕСКО.
Вроцлав вже на початку XX століття був відомим
містом міжнародних зустрічей і переговорів. Тому виникла нагальна потреба в
відповідній інфраструктурі. Макс Берґ – головний архітектор Вроцлава у
1908-1925 рр., вигравши конкурс у 43 інших архітекторів, отримав доручення
спроектувати багатофункціональне приміщення, котре стало б місцем проведення
різного роду прийомів і масових заходів. Збудована у рекордні строки Зала
приймала у 1913 році Виставку Століття, яка була організована з нагоди
столітньої річниці звернення короля Фредеріка Вільгельма ІІІ із закликом до
опору Наполеонові і боротьби з поневоленням. У Залі проводили найвизначніші
заходи в місті. Тут побували найвідоміші історичні постаті. Колись у Залі
виступав і Гітлер. Декілька років тому під куполом «Зали Століття» знайшли
заховану свастику. Гітлерівці вірили, що коли свастику знімуть із склепіння, то
Зала зруйнується. На щастя, це був тільки забобон. «Зала Століття» знаходиться на Великому острові –
улюбленому місці відпочинку жителів міста та гостей. Перед нею знаходиться Іґліца
(96-метрова голчаста сталева конструкція вагою 44 тони, пам’ятка на честь
перших повоєнних виставок).
Далі ми попрямували вздовж місцевої кіностудії до
вроцлавського зоопарку. Зоопарк
у Вроцлаві вважається найзнаменитішим і найкрасивішим у Польщі. Вроцлавський
зоопарк був заснований в 1865році і в певні періоди своєї історії був одним з
найбільших у світі. Він кардинально відрізняється від зоопарків в Україні тим,
що тварини живуть не в клітках, а в вольєрах, обладнаних під природну зону
проживання тих чи інших тварин. Тому сміливо можна сказати, що тварини живуть
тут майже як в дома.
Надихнувшись прогулянкою, ми знов повернулись до старого
міста, де кожен будинок є архітектурною цінністю. Вздовж каналів, що утворюють
острів Старого Міста, ми вийшли до костьолу Святої Варвари, де зараз знаходиться
університетська бібліотека.
Пройшовши ще далі, ми опинилися біля якоїсь
урядової будівлі, викладеної червоною цеглою з двома замковими баштами. Тут
знаходиться міський суд.
Пройшовши далі по вулиці, ми опинилися перед
пам’ятником Болеславу Хороброму, одному з найвеличніших польських монархів.
Далі по проспекту знаходиться скульптура, що привернула нашу увагу. Її
філософський задум просто вражає – складається вона з 14 окремих скульптур.
Інсталяція відома в Польщі як «Пам'ятник жертвам воєнного стану». Вона розділена на дві
частини:
з одного боку
переходу люди входять під землю, з іншого - піднімаються .До того ж, ці
скульптури виглядають як звичайні
перехожі: тут і бабуся, і художник, і жіночка з коляскою, і електрик, і люди
інших професій.
Пройшовши трохи далі, ми ледь не піймались на старий жарт з
гаманцем. Посеред дороги лежав старий гаманець, з якого виглядала купюра в 1000
злотих. Так розважався з нудьги один з таксистів, що чекав своїх клієнтів біля
грального залу.
Потім ми вийшли до вокзалу,
довгуватої жовтої будівлі з елементами замкової архітектури. Будівля
воістину дивує своєю величчю як зовні, так і всередині, тому «Вроцлав - Центральний» був
обраний в якості одного з семи чудес Польщі. Історія цього вокзалу налічує вже
більше 150 років. Він був побудований в 1855- 57 за проектом Вільгельма Грапова
у стилі англійської готики Тюдорів. У той час він був одним з найбільших
будівель в Європі серед залізничних станцій. У період 1899 – 1904 був
перебудований через збільшення кількості залізничних перевезень і міського
розвитку.
Район біля вокзалу, як і в інших містах, не є спокійним, тут повно пияків,
безхатченків і наркоманів, тому ми не стали довго затримуватись.
Ну і, як майже
в будь-якому польському місті, ми побачили пам’ятник Копернику.
А ви знаєте, що Вроцлав-місце
проживання гномів? Маленькі бронзові фігурки гномів за розміром не більше
кішки
можна
зустріти на вулицях міста. На міських вулицях ми побачили чималу
кількість бронзових статуеток - "краснолюдків", як тут називають
гномів. Вважається, що ці невтомні підземні трудівники сприяють зростанню і
процвітанню міста. У кожного з гномів є своє ім'я: два Сізіфа котять важку
гранітну кулю на Ринковій площі, біля грат на Тюремної вулиці сидить В'язень,
на березі Одри завжди готовий допомогти з пранням ввічливий гном Прачка.
В
Вроцлаві «краснолюдки» жили завжди, невідомо звідки вони прибули, куди йшли,
але в Нижній Сілезії їм сподобалося найбільше у світі, тут і оселилися . З
кожним роком фіксується все більше зустрічей з цими створіннями, а вони самі стають
не такими полохливими. Зайняті власними справами, вони, здається, не особливо
звертають увагу на великих людей. А ті перестають озиратися на них з подивом і
сприймають гномів як щось очевидне, як елемент вуличного колориту, як те, що
помічаєш лише тоді, коли зупинишся. Враховуючи це, міська влада офіційно
просить мешканців міста і туристів уважно дивитися під ноги! Якщо серйозно, то
казкові істоти, відлиті з бронзи, «оселилися» на вроцлавських вулицях в 2004
році. Для туристів знайти гномика - завдання непросте, адже зростання кожного
бронзового малюка не перевищує 30 сантиметрів. Щоб полегшити охочим пошуки, в
сувенірних кіосках Вроцлава продаються набори, необхідні для ефективного пошуку
гномів. А у відвідуючих Вроцлав туристів з'явилася нова розвага - фотополювання
на представників маленького народу. Ми теж цим зайнялися і нафотографували
силу-силенну гномиків.
Під кінець ми цим так захопилися, що не звертали уваги
на інші цікаві споруди, яких в Вроцлаві дуже багато. Це і міський музей що знаходиться в палаці, і старий арсенал, і багато чого іншого...
