Молдова. Придністров'я

Дорога до Молдови далась досить тяжко.  Старенький автобус рахував ями на дорозі, до речі, дороги там не кращі, ніж в Україні. Поспати майже не вдалося, адже було дуже тісно, купа пасажирів, яким не вистачило сидячих місць, постійно заходили і сходили. Але до кордону було ще нічого, далі все стало зовсім не добре. Спочатку пройшли українські прикордонники, вони були досить лояльні. Наступний кордон однієї з невизнаних республік, а саме Придністров'я. Одягнені ще в форму радянського зразка з шевронами придністровського КДБ і гербом республіки, який теж нагадує радянський, культура спілкування в них, до речі, теж радянська. За якихось півгодини посеред цієї недоРеспубліки була митниця, ще півгодини - і знов кордон, тепер виїзд з Придністров'я і за незначну помилку в заповненні документів з мене вимагають хабаря в сумі 50 євро. Але врешті, після півгодинного нічного тріпання нервів, вони заспокоюються і нас пропускають. Міст через Дністер, який охороняють російські "миротворці". За мостом наступний кордон - вже молдавський, тут змушують детально заповнити декларацію і детально переглядають речі. Починає світати. Знов бита дорога, до Кишинева тягнуться ранкові пробки. Місцеві жителі поспішають на роботу. Ранкове місто ще не встигло зустрітися з помелом двірника, тож все виглядало брудно і депресивно.

Цікавинок у Кишинева не надто багато, але дещо є…  Тож почнемо з центру. Перше, що впадає в око, - це Арка Перемоги - відомий історико-архітектурний пам'ятник. Ця тріумфальна арка була побудована на честь перемоги у російсько-турецьких війнах, і з тих пір вона прикрашає собою одну з площ молдавської столиці.

Арка Перемоги споруджувалася за проектом відомого архітектора Івана Заушкевіча і була урочисто відкрита в 1840 році. Висота споруди становить 13 метрів. Арка стоїть на квадратному постаменті, а звідти підтримується чотирма масивними коринфськими колонами. Пам'ятник прикрашений витонченим карнизом, фризами, а також великими механічними годинниками.

Сьогодні арка Перемоги є чи не найзнаменитішим монументом Кишинева. Ця велична і красива споруда чудово доповнює архітектурний ансамбль площі Великих національних зборів.

Наступною цікавою будівлею на площі є Кафедральний собор Різдва Христового, що є архітектурною пам'яткою 19 століття. Собор був зведений в якості головного православного храму міста. Розробником проекту споруди зразка російського класицизму став архітектор О.Мельников.

За генеральним планом містобудування Кафедральний собор разом з 4-рівневою дзвінницею розмістилися в центральному сквері. У одна тисяча вісімсот тридцять шостому році храм було освячено. По фасадах собору є 4 шестиколонних портики, на будівлі височить великий купол на барабані круглої форми з вікнами, навколо стін пущений декоративний фриз. Інтер'єр, колись прикрашений фресками, сильно постраждав під час бомбардувань 1941 року. Реставрацію вдалося закінчити лише після війни.

Реконструкція храму з будівництвом нової дзвіниці завершилася в 1997 році.

Від Собору видніється пам'ятник «Штефан чел Маре», що був встановлений в 1927 році на вході в однойменний парк. Монумент роботи скульптора А. Племедяле і архітектора Є. Бернардацці присвячений молдавському господарю Стефану Великому Третьому, який правив з 1457 до 1504 року.

Основою для роботи послужив портрет тисяча чотириста сімдесят п'ять року, знайдений на території Хуморського монастиря і вважається написаним з натури господаря.

Бронзова фігура Стефана Великого зображена в розкішному королівському вбранні. Постамент пам'ятника зруйнований в 1940 році року радянською владою, а потім відновлений і споруджений із косоуцького каменю.

За пам’ятником знаходиться одноіменний центральний парк «Штефан чел Маре». Крім того, це одна з найцікавіших пам'яток міста і популярне місце відпочинку кишинівців.

Парк був створений у 19 сторіччі і називався “Публічний сад”. Відомий тим, що тут любив гуляти засланий до Бессарабії в 1820-1823 роках Олександр Пушкін. На честь великого поета в центрі парку тепер встановлено його бронзовий бюст.

Пам'ятник Пушкіну хотіли спорудити ще в 60-х роках XIX століття, але проект здійснити так і не вдалося, хоча кошти на його споруду вже були зібрані.

Лише в 1880 році жителі міста звернулися до відомого скульптора Олександра Опєкушина з проханням виконати для міста статую знаменитого поета.

Пам'ятник був виконаний, а потім доставлений до Кишинева в 1881 році. Спорудою статуї займалася ціла комісія. Пізніше під керівництвом скульптора була висічена колона з граніту, на якій і розмістився п'єдестал.

Відкриття пам'ятника відбулося 26 травня 1885 року, в день народження А. С. Пушкіна, під оплески великого скупчення народу. Фотознімки того часу свідчать про те, що спочатку пам'ятник був оточений ланцюгами.

У 50-х роках ХХ століття, пам'ятник був переміщений в центральну частину парку, і новим його місцем розташування стала Алея класиків.

Цікаво, що пам'ятник поетові є копією верхньої частини монумента, встановленого в Москві.

Алея класиків є скульптурним комплексом, створеним в тисяча дев'ятсот п'ятдесят восьмому році в центральному парку «Штефан чел Маре». По обидва боки алеї встановлені погруддя письменників, поетів, учених, державних і культурних діячів Молдови. Бронзові погруддя стоять на червоно-гранітних постаментах.

Алея з моменту створення стала одним з найпривабливіших місць відпочинку жителів столиці. Спочатку тут було 12 пам'ятників. Пізніше алея стала доповнюватися бюстами видатних діячів культури Молдавії, творчість яких в радянський період була не бажана. У наш час тут можна побачити 25 бюстів, присвячених таким відомим особистостям, як Георге Асаки, Василе Александрі, Лучіану Блага, Октавіану Гога, Тудору Аргезі, Олександру Доничу, Дмитру Кантеміру, Джордже Баківу, Михайлу Когелнічану, Миколі Йоргу і іншим.

У тисяча вісімсот шістдесят третьому році територія Публічного саду була обгороджена чавунною кованою огорожею вагою 5,5 тонни і складається з 460 частин, відлитих на Одеському механічному заводі. Установка цього архітектурного шедевра тривала кілька років, і варто відзначити, що огорожа чудова і досі.

У парку також можна помилуватися старовинними фонтанами, Алеєю дружби, в якій саджали дерева Ю. Гагарін, М. Горбачов, М. Кантарія та інші знамениті особистості. В саду росте понад 50 видів чагарників і дерев, у тому числі і рідкісних: фундук канадський, кедр, ялівець віргінський, чагарник гліцинії.

Відійшовши трохи від центру, можна побачити ще один цікавий пам’ятник, що відноситься до промислової архітектури кінця дев'ятнадцятого століття. Саме з моменту спорудження водонапірної башти в місті з'явився водопровід. На верхньому поверсі водонапірної башти раніше розташовувалася дерев'яна споруда. Однак, під час землетрусу вона була зруйнована. До наших днів дійшла лише відремонтована в 1980 році кімната.

Стіни башти мають різну товщину: біля основи вона дорівнює двом метрам, товщина верхнього поверху - 0,6 м. Висота водонапірної башти досягає двадцяти двох метрів. Несучі стіни її виконані з ракушняку в поєднанні з цегляною кладкою. Усередині водонапірної башти розташовуються гвинтові сходи, які були створені в позаминулому столітті. Під час реконструкції будови був зроблений ліфт. Кілька років у приміщенні вежі розташовувалася штаб-квартира Історичного музею.

Ще одною цікавинкою Кишинева є Ботанічний сад Академії наук Республіки Молдова, що був створений в 1950 році. Сад має площу в 104 га, по його території протікає струмок під назвою «Валя Круча», який розділяє його на дві частини, рівні за розмірами.

Головний вхід сюди являє собою алею блакитних ялин. Вона становить основу композиції, що знаходиться на західній стороні ботанічного саду. Потрапити в це дивовижне місце можна і з вулиці Педуре. Там знайшла своє місце липова алея.

Різні види грунту, наявні на території саду, дозволяють вирощувати тут не тільки корінні, але і досить екзотичних рослини. Здійснюючи прогулянку, відвідувачі потрапляють в різні зони рослинності, розміщені в певному порядку. Вони являють собою в мініатюрному вигляді природні зони нашої планети. Всього в ботанічному саду можна зустріти 24 види грунту.

В основі ботанічного саду лежать понад 10000 видів і сортів рослин. Утворений він за секторним принципом. Частина з них розташована під відкритим небом, а інша знаходиться в спеціальних приміщеннях, що дозволяє захистити рослини від поганих погодних умов.

У своїй більшості групи рослин розташовані в стилі ландшафтного дизайну, що в свою чергу полегшує орієнтацію на території ботанічного саду.

Приблизно за 50 кілометрів від Кишиневу знаходиться одна з найвизначніших пам’яток Молдови, а точніше цілий комплекс. Неймовірної, рідкісної краси комплекс "Старий Орхей" - це цілий археологічний музей під відкритим небом.

Ця територія  була заселена з давніх часів. Вже в VI столітті до нашої ери на місці нинішнього музею була цивілізація. У XIV столітті тут було поселення Золотої Орди, а пізніше, змінившись, воно вже стало молдовським Орхея.

 

Нинішній музей являє собою систему історичних і природних пам'яток. Особливу мальовничість місцю надають кілька крутих скель з печерами. Чудовий вид і сліди зниклих міст вражають кожного відвідувача.

В "Старому Орхеї" дуже багато цікавих історичних пам'яток. Це і печерні монастирі, і стара фортеця з підземною гробницею, і залишки міських будівель, наприклад, лазень. Але дійсно захоплює природний каньйон річки Реут, що старовинним амфітеатром оперізуює музейний комплекс. Схожість з архітектурою амфітеатру надають каньйону вивітрені скелясті обриви.

Камінний хрест в Старому Орхеї підноситься над обривом біля одного з скельних монастирів. Згідно з місцевими повір'ями, якщо до середини хреста покласти руку і загадати бажання, воно обов'язково здійсниться. Хрест розташований на висоті приблизно 60 метрів над річкою.

Поруч стоїть дзвіниця, яка є невід'ємним символом печерної церкви. Камінний хрест був встановлений на краю крутого мису в XVIII столітті і він невід’ємний від пейзажу святої скельної обителі. У центрі хреста зображена шестикінечна квітка, яка позначає центр духовних сил і серце молдавського народу.

Цей знак добре відомий всьому православному світу, оскільки зображений на багатьох фресках і на чавунній підлозі в Софії Київській. Знак на хресті в музеї-заповіднику Старий Орхей біля села Бутучень зображено дуже давно, і ніхто досі не знає, чому саме в цьому місці.

 

Далі вирушаємо в Бендери. Це містечко тісно пов'язане з Україною. Саме тут прожив свої останні роки Іван Мазепа і написав свою всесвітньо відому конституцію Пилип Орлик. Цю багатостраждальну родючу землю намагалось захопити багато завойовників. Та й зараз вона є однією з світових зон нестабільності, яка де-юре є територією Молдови, але де-факто контролюється Москвою. Тут і досі знаходиться 14-та армія Російської Федерації.

Перше, що потрапляє на очі при в’їзді в місто, - це Меморіал Пам'яті і Скорботи, він був споруджений в пам'ять про хоробрих захисників, загиблих в тисячу дев'ятсот дев'яносто другому році в ході Придністровського конфлікту. Перша частина монумента була відкрита 19 червня 1993 - у день першої річниці Бендерської трагедії. На постаменті встановили відреставровану бойову машину піхоти, екіпаж якої загинув при штурмі будівлі відділу поліції 22 червня 1992. Перед нею розташована масивна гранітна плита і вічний вогонь.

Другу частину меморіалу відкрили в день 5 річниці заснування Придністровської Молдавської Республіки. Вона являє собою пам'ятник, виконаний у вигляді відкритої стилізованої каплиці, яка складається з 8 пілонів, з'єднаних арками. На вершині каплиці розташована увінчана хрестом баня з нержавіючої сталі. Під її склепінням знаходиться дзвін із стилізованою слов'янською в'яззю, його вага складає близько 430 кілограмів.

Третя і остання частина меморіалу - Пам'ятний знак -була відкрита в день 6 річниці утворення Придністров'я. Він складається з плит з іменами загиблих воїнів, що хоробро захищали Бендери в червні 1992 року.

Військово-історичний меморіальний комплекс був зведений з ініціативи міністерства внутрішніх справ ПМР на місці старого занедбаного військового цвинтаря. Першим етапом створення комплексу стала установка православного хреста і його освячення в квітні 2007 року, а також закладка каплиці на честь Нерукотворного образу Христа Спасителя. На Меморіалі також встановлений пам'ятник на честь хоробрих воїнів Подільського піхотного полку і відкрита меморіальна плита воїнам, що віддали свої життя при штурмі Бендерської цитаделі на початку 1770 року.

Через кілька років на могилах румунських солдатів було відреставровано та встановлено хрести, а неподалік - зведено пам'ятник козакам гетьманів Орлика та Мазепи. Тут же знаходиться плита військовослужбовцям французької армії, які захищали місцевих повстанців від румунської армії під час Бендерського повстання 1919 року.

Влітку 2008 року тут встановили обеліск пам'яті радянським військовослужбовцям, померлим від голоду і хвороб в Бендерах. У жовтні цього ж була відкрита Тріумфальна арка на честь перемоги над турецькою армією в місті Бендери.

Від мемореального комплексу видніється Бендерська фортеця - візитна картка міста, а також одне з найкрасивіших місць в Молдавії. Її зведення було розпочато 1538 року, коли територія увійшла до складу Османської імперії. Вже в 1540 році турки бажали грунтовно закріпитися на цих землях, дали успішну відсіч молдавській армії, яка намагалася штурмувати цитадель. У той час твердиня встояла, і все, що могли зробити нападаючі - це спалити дерев'яний посад, прилеглий до південно-західної стіни.

У 1770 році російські війська після кровопролитного бою штурмом взяли Бендерську фортецю під час російсько-турецької війни. За це вони заплатили велику ціну, втративши майже шосту частину війська. До наших днів Бендерська фортеця збереглася в хорошому стані, місцями вона реконструюється, однак можна оглянути її і на власні очі переконатися, що взяти ці бастіони і стіни було не так вже просто.

Здалеку видно Червоні дахи веж цитаделі, яких збереглося близько восьми. У основі фортеці - прямокутник, з усіх боків вона оточена ровом. У листопаді 2012 року на її території відкрили Музей середньовічних знарядь тортур.

В місті є ще кілька цікавих дрібничок.

Та й в самій молдові є ще кілька мальовничих місць.

Далі через Молдову повертаємося до України і знову з пригодами на кордоні. Цього разу молдовські прикордонники причепилися до того, що в нас не було штампу про в’їзд до Молдови. Для нас це було трохи дивно, бо після мандрів Європою ми звикли, що про штампи в паспорті піклуватися прикордонники. А не треба десь бігати самим і шукати, хто поставить штамп, щоб не було проблем на виїзді.  Але прикордонники лише попередили і маючи в паспорті молдавський штамп нового вже європейського зразка, ми рушили далі, вже до Одеси.