Повернення додому.

Берлін, Варшава вже десь там...

А я на схід - під рідне небо.

До тебе, матінко, до тебе,

назустріч молодим вітрам,

що ген пелюстками метуть

у цю безхмарну днину білу,

котрі найперші принесуть

тобі сльозу мою зраділу...

Рік пролетів як один день, і як би тут не було добре, прийшов час повертатися. Мені було шкода прощатися з цим прекрасним містом і його доброзичливими межканцями. Було сумно, але я плекаю в душі надію, що я ще обов’язково сюди повернуся і знову зустрінусь з усіма цими прекрасними людьми.

Отже, з важким серцем та абсолютно без настрою я від'їжав. Легкий осінній дощик не додавав приємності. Час мовби застиг і його невблаганне колесо почало крутитись в зворотній бік. Проторений шлях до Вроцлава, де їздив безліч разів, промайнув як один момент. Далі по А4 в напрямку Кракова за кілька годин так само пролітають Ополе і Катовіце. Ось вже і старий Краків, одна з колисок польської історії. Хотілось би тут лишитися на кілька днів, прогулятись вузенькими вуличками старого міста. Але, на жаль, не цього разу, треба їхати далі. Останні будівлі зникають за обрієм. Так само швидко промайнув Ржешов і ще кілька невеличких містечок. Ледь сонце перевалило за полудень, а я вже стояв на польсько-українському кордоні. Довга черга: понад п’ять годин і довжиною в кілька кілометрів. Людей багато, переважно ті, хто їздив в дешеві польські супермаркети, але є й ті, що повертаються з заробітків, і туристи, і солідні, пани - сьогоднішні “володарі життя” в дорогих піджаках і в ще дорожчих машинах. Смуга для жителів Євросоюзу пуста, лише зрідка тут хтось з’являється, та й то на довго не затримується. Прикордонники мляво походжають між автівками, ніби пильні й напружені, але водночас і абсолютно спокійні. Стандартна перевірка документів з обох боків. І от… Я на БАТЬКІВЩИНІ… Рік збіг, як один день. Тут ніби нічого й не змінилося: такі ж будиночки, чим далі на схід, тим скромніші. Такі ж розбиті дороги, що ніби підкреслюють і постійно нагадують мені, де я. Тільки осінь відчувається сильніше. Дбайливі газди вже викопали картоплю і тепер палять бур’ян на городах, дим від якого немовби зависає в повітрі та окутує дерева, мов легкий мережаний шалик. Листя ніби жовтіше, ніж по ту сторону кордону.

Починає сутеніти і починає відчуватися час. За вікном миготять перші вогники Львову, ще кілька годин - і Тернопіль. Він зустрічає зливою, в калюжах відбиваються міські ліхтарі. Старий друг Тернопіль сумує разом зі мною. Коротенька прогулянка - і час рушати далі. В Києві я буду лише під ранок. Ніч тривожна, спогади про цей чудовий час, проведений в Європі, не дають спати. Добігає кінця моя подорож довжиною в рік, попереду зустрічі з батьками, друзями, знайомими, яких я так давно не бачив, і щось нове, про що я навіть сам не знаю. Та я впевнений, що кінець чогось одного - це початок чогось іншого, тож, мабуть, настав час перегорнути цю сторінку, за якою буде нова, що принесе багато всього нового.

Міліч.

В цьому мальовничому містечку я мав можливість прожити майже рік. Його назва є похідною від польського слова “miły”, що загалом значить “приємне, гарне місце”. І це насправді є так. Містечко розташоване на півночі Нижньої Сілезії в мальовничій долині ріки Барич, що тече через гущавину прадавніх лісів. Навколо нього знаходиться безліч більших і менших озер, де межкають різноманітні пернаті. У порослих лісом долинах ростуть не тільки хвойні дерева, наприклад, сосна або модрина, але і листяні: ясен, дуб, осика, береза і горобина. У лісах водиться безліч диких звірів. Береги озер поросли папороттю, її велике яскраво-зелене листя вкриває всю землю, даючи під своїм покровом притулок багатьом комахам і птахам. У долинах цього краю росте також безліч інших вологолюбних рослин.

Цей край представлений різноманітними ландшафтами: лісовими, горбистими, з водоймищами і без - всі вони разом створюють великий і унікальний біотоп, в якому знаходять для себе домівку багато звірів і птахів. Долина Барича оголошена національним ланшафтним парком. Тут представлені ландшафти 2 типів: долинний і озерний. 

У національному парку Долина Барича багато різноманітних тварини, такі як, наприклад, білка звичайна і куниця, найчастіше поселяються там, де ростуть хвойні дерева, у змішаних лісах вони трапляються рідше. Олень благородний у пошуках їжі мігрує по всій території цієї місцевості. Косулі ховаються в гущавині лісу. Також тут можна побачити видру і борсука. У багатьох місцях на лисицю все ще ведеться полювання, а в національному парку вона може почувати себе в безпеці. Часто звірі заходять навіть в саме місто, мені доводилось кілька разів бачити сарн що обїдали молоденькі гілочки на ялинках коло мого будинку. Також доводилось зустрічати борсука ти лисицю, що виходили з лісу в пошуках поживи.

Найпоширеніша в цих озерах риба - короп. Він чудово почуває себе у великих озерах. У цих краях розвелася промислова риба: короп, щука, окунь і вугор. Тож тут практикується і промисловий вилов цієї риби. В озерних і прибережних водах зустрічається величезна кількість комах.

Це одне з найбільших в Європі місць гніздування водно-болотних птахів. В національному парку Долина Барич гніздяться чирянка мала, кряква, лисуха і крохаль середній. Масовими, або фоновими, видами пернатих цього водно-болотно-лучного орнітологічного комплексу в наш час є деркач, водяна курочка, лиска, малий зуйок, чайка, травник, перевізник, великий веретенник, звичайний мартин, крячки чорна і річкова, норець великий, крижень, чирки свистунок та тріскунок, чернеті білоока та червоноголова, лелека білий, чаплі руда і сіра, бугайчик, лунь болотяний, сова болотяна, ворона сіра, вівсянка очеретяна, жайворонок польовий, плиски біла та жовта, щеврик луговий, очеретянки велика, чагарникова і лугова, чекай луговий, ластівка берегова. Ці птахи знайшли в тутешніх озерних бухтах необхідний їм спокій і затишок. Найпрекрасніший мешканець - лебіль-кликун. У місцевих лісах зустрічається ремез. Незабутнє враження справляють зелений і великий строкатий дятли, ворони, перепелятники. Дуже рідкісний гість у цих краях - яструб великий.

Я приїхав чудовою порою - восени. Час збору яблук. Красиво навколо було надзвичайно. Вранці, прокинувшись, я вийшов прогулятися містом. Доглянуті алеї, зелені газони, лавки навколо тихого плеса невеликого озерця. Дзвінка тиша, чистота.

Практично всі польські традиції та звичаї тісно пов'язані з релігією. Жителі шанують і дотримуються встановлених костелом свят, радіють національним урочистостям і з повагою ставляться до історичних цінностей. Костел відвідують всі: дорослі люди, молодь і діти, причому не тільки по неділях, але і в будні дні. Головні релігійні події святкують з великим розмахом і пишними урочистостями. Але й певні відмінності, наприклад, на Різдво головною стравою є не “Кутя”, а смажений Короп, що є практично символом цього регіону. Кожної осені в вересні тут проводять традиційний фестиваль “Дні Коропа”.

Поляки - привітні й веселі люди, вони завжди смачно і ситно нагодують, розвеселять і дозволять трохи пофілософствувати, не скупляться на похвали і компліменти та намагаються зробити перебування в Польші максимально комфортним. Тут мені вдалося знайти кількох друзів та численне число знайомих. Польська культура і традиції в чомусь схожі з цінностями інших європейських країн, але в той же час в ній відмінно збереглися справжні національні індивідуальні моменти. Тут затишно та спокійно, а гостинні поляки завжди пригостять духмяною кавою. На усмішку і гарне ставлення вони завжди реагували відповідно. Навіть мою польську мову рівня чотирирічної дитини там сприймали досить добросердно.

До українців ставлення місцевих загалом хороше. Взагалі-то край дуже багатокультурний. Кількість українців останнім часом дуже збільшилась. Навіть в громадському транспорті дуже часто чути російську (суржик), рідше ― українську мову. Тому у Мілічу так, як і в самій Польщі, звикли до українців-студентів, українців-робітників. Тут також треба підкреслити, що поляки досить охоче приймають українців в університети чи на роботу, бо наші люди дуже працьовиті та відповідальні. Від початку війни на сході Україні поляки все частіше цікавляться та переймаються усією цією ситуацією. Мене дуже часто запитують, як моя родина, чи в безпеці. Кажуть, що вони за нас. Але, з іншого боку, як би не було прикро про це говорити, у зв’язку з великим напливом емігрантів зі Східної України, загальне ставлення до українців останнім часом погіршилось.

Саме місто ніби відтворює образ всіх таких маленьких польських містечок, тут є все, що має бути в кожному такому містечку - центральний костьол, замок, палац та площа ринок.

В самому центрі міста знаходиться костьол Святого Андрія Боболі, побудований в 1707 році в стилі фахверк. У роки 1788-1789 була додана дзвіниця. Він має основу грецького хреста. Будівля була побудована в якості доказу ласки імператора Австрії для Сілезький протестантів. Поруч знаходиться парафіяльний будинок, побудований в 1790 році і колишня євангелістська школа.

Трохи далі від костьолу знаходиться досить великий парк, в центрі якого розташований палац. Він був побудований в 1797-1798 роки за проектом Карла Готфріда для сім'ї фон Малтзан. У 1910 році палац був частково відновлений. Будівля побудована за прямокутним планом. Прикрашений портиком на осі проекцій з боків. Центральна будівля вітальні в формі еліпса з іонічними колонами перекрита куполом з ліхтарем, помітним з кожного боку палацу.

Навколо палацу простягається заснований в кінці вісімнадцятого століття Ландшафтний парк в англійському стилі. Його територія доходила до 50 Га, а річечка, що тече через нього наповнювала навколишні ставки. Тут можна зустріти понад 80 видів дерев і чагарників, одним з чудових зразків є дуб - 694 см в обхваті. На краю парку знаходиться група дубів, пам'ятників природи. Поруч знаходиться могила графа Андрія Малтзан і його дружини. 

Також збереглися окремі господарські будівлі та стайні. Перед палацом розташовані потрійні ворота, а за ними фонтан в стилі модерн, побудований в 1910 році.

Недалеко від палацу, на південному березі річки Барич на захід від міста, можна побачити руїни замку закладеного в 1312 році. У дванадцятому столітті замок був резиденцією каштеляна - управителя містом. Пізніше він належав до архієпископства Гнєзно і в 1358 став власністю глави Вроцлава. В середині чотирнадцятого століття замок трохи перебудували для герцога Конрада I. В 1590 резиденція перейшла у власність сім'ї фон Малтзан, які користуються ним до кінця Другої світової війни. В 1536 сталася пожежа, після якої резиденція була перебудована. У 1790-1800 роки в безпосередній близькості від нього будується класичний палац за проектом Карла Готфріда. Старий палац був в той же час перетворений в бавовняний комбінат. Незабаром будівля була знищена пожежею. Під час сильної пожежі в 1791 році замок згорів і з тих пір залишається в руїнах. Сучасний стан досліджень не дозволяють відновити історію і просторовий розвиток середньовічного замку. Швидше за все вона була у формі неправильного багатокутника, оточена стіною і ровом. Вхід в замок був розташований на сході.

Трохи далі від замку можна побачити єдину із збережених в’їздних брам до міста, саме за нею знаходиться стара частина міста. 

Міліч - дуже красиве місто. Його серцем є старе місто, що розташувалось навколо ринкової площі, воно оточено мальовничими будинками, деякі з яких знаходиться під наглядом зберігача старовинних і історичних будівель. Площа є вітриною міста. У центрі площі знаходиться ратуша, побудована в 1850 році, і навколо будівлі в основному з дев'ятнадцятого століття. Нещодавно реалізований проект, який спрямований на відновлення фасадів будинків, так що ринок став місцем зустрічі. Як я вже говорив, Міліч- це місто з давньою і багатою історією. До цього дня можна помилуватися прекрасно збереженим середньовічним макетом міста. До 1945 року ринок в Міліч мав прекрасну ратушу в стилі неоренесансу. На жаль, 22 січня 1945 році вона була майже зруйнована під час битви за Міліч. Останнім часом багато говориться про реконструювання будівлі колишньої ратуші. Збереглися креслення, тому можна було б відновити її вигляд. 

Ще одною цікавинкою Міліча є стара вузькоколійка. Раніше по цих вузьких коліях бігали поїзди від Вроцлава до Познані і об’єднували своєю павутиною весь цей регіон. З часом залізниця стала нерентабельною і її витіснило автомобільне сполучення. Тож по маршрутах рейок проклали велосипедні доріжки. А на колишніх станціях зробили місця відпочинку, де подорожні можуть відпочити, перекусити чи й навіть полагодити свій велосипед чи підкачати колеса. Ці станції зроблені в стилі фахверк, який притаманний для регіону. Часто біля таких станцій на рейках стоять старі потяги, що колись тут курсували. В кількох кілометрах від Міліча в палацово-парковому комплексі Крошніце лишилося ще близько 3 км. діючого відрізку цієї залізниці, на маршруті знаходиться п’ять станцій і курсує кілька локомотивів. Особливою гордістю залізниці є локомотив Px48 - 1907, вироблений в 1955 році. З середи по п'ятницю маршрут обслуговує тепловоз Lxd2, по суботах і неділях паровоз Px48. Головна будівля станції є інформаційним центром для туристів, де можна придбати сувеніри. Це одна з небагатьох активно працюючих залізниць такого типу в в Польщі.