Халфетті - місто якого практично не існує...

Наша подорож продовжилась. В невеликому містечку ми зупинилися біля базару де горами з вантажівок продавали апельсини.

Далі вздовж Євфрату ми рушили на північ до невеличкого місця що зветься «Старе Халфетті» дорога петляла між пагорбів і то опускалась в низ то підіймалася на гору. Обабіч вона заросла фісташковими деревами. Цілі поля фісташкових дерев, що тягнуться далеко, далеко, це зумовлено тим, що на цій землі крім фісташок нічого рости не може. Нарешті спустившись в долину, де біля самого Євфрату, до скелі притулилися маленькі будиночки, ми добралися до місця.

Перше відоме поселення побудовано ассірійцями близько 800 р. до нашої ери. Пізніше греки стали іменувати місто Уріма, а при Візантії Ромеон кила.

Те що тут була грецька фортеця, простежується в наступних іменах - арабському Калат-ал-Рум і турецькому Румкале (що й арабською та турецькою означає «грецька фортеця»). Руїни фортеці збереглися по сьогоднішній день. Вона й досі справляє враження неприступної твердині. На її території збереглися залишки церкви Св.Нерсеса, безліч печер і руїн різних будівель.

Після будівництва дамби на Євфраті рівень річки значно піднявся, майже перетворивши кріпосну скелю на острів. Разом з тим під водою повністю зникла вузька смужка родючої землі вздовж колишніх берегів річки, де місцеві курди займалися землеробством, кілька сіл і половина містечка Халфетті, що розташувався на схилі.

Саме місто досить не величке, після підняття рівня води в річці залишилася лише його верхня частина, що складає два десятки будинків. Ширина Євфрату тут складає 500 метрів. В самому низу на побережжі невеличкий порт де пришвартовані невеличкі туристичні двопалубні кораблики.

І тільки ми починаємо йти по пристані до нас набігла купа турків різного віку пропонуючи нам покататися. Ми цікавимося ціною і нам пропонують «саму низьку»  по 50 лір з людини, але після недовгих перемовин ми домовляємось всього за 5 лір і вирушаємо. Вода має цікавий темно бірюзовий відтінок, на греблях хвиль трохи піниться.

З обох боків в гору підіймається майже відвислі скелі на яких добре видно лінії рівню води, що був тут сотні, тисячі чи мільйони років тому.

Де не де на скелях ростуть кущі терну, що саме в цей час майорять своїм біло - рожевим цвітом, десь через кілометр проти течії ми бачимо руїни фортеці що втратила своє стратегічне значення і руйнується під впливом часу. Місцями зустрічаються невеличкі будиночки що прикріпилися до скель, або ряди печер в скелях, що були чиїмось прихистком.

В решті решт нам зустрічається досить дивна на перший погляд річ в десятку метрів від берега з води підіймається одинокий мінарет, але опинившись ближче крізь воду проглядається дах самої мечеті.

За ними проглядаються дахи інших будинків, ціле місто під водою, точніше його частина. Частина глиняних будиночків на горі не потрапили від воду, в дворі одного з них якийсь чоловік розв’ючує віслюка.

Після причинивши за собою двері він зникає в будинку. Місто виглядає самотнім привидом. За течією кораблик пливе в декілька разів швидше, і за якихось 10 хв. Ми повертаємося назад.

Прямо біля пристані невелика трохи притоплена мечеть, заходимо в середину по дерев’яному настилу та маємо змогу піднятися на мінарет. Вузькі гвинтові сходи закручують свою спіраль  і ось ми на горі. Чудові краєвиди навколо.

Далі вулиця виходить до підвісного мосту що перекинутий на інший бік. Під ним плавають качки та лебеді. Мабуть колись цей місток був значно вище над водою і виглядав більш вражаючи. Будинки що мають продовження печер ніби приліпилися до скелі.

На скелях цвіте  терен і згадуються слова народної пісні, а нам пора рухатись далі ...