Паяс

Дорога пролягала між садів, де росли лимони й апельсини. Час від часу вона то підіймалась вгору, то опускалась вниз. Незабаром із-за одного з пагорбів визирнуло море. Вперше воно з’явилося, ніби поманило до себе, і зникло.  Потім визирнуло ще раз вже ближче і знову зникло. І, врешті-решт, дорога вивела до узбережжя і далі йшла вже вздовж нього. Замість садів дорогу оточили високі стрункі пальми, що вишукувалися на узбіччі. Маленьке місто Паяц зустріло нас гостинно, теплий, майже літній, день змусив нас забути, що зараз кінець лютого. Температура була майже 25 градусів за Цельсієм. Море манило до себе. Підійшовши до узбережжя, ми роззулися і босоніж йшли по дрібному камінню. Час від часу хвилі накочувалися і бризкали ще прохолодною водою.

Вода дивовижно чиста, практично зовсім прозора. Порівняно з Чорним морем вода в Середземному світліша, а Чорне на його фоні видається справді чорним.  Так, узбережжям ми дійшли до невеликого триповерхового форту, що в свій час захищав затоку і порт, який в ній знаходився. Форт майже зберігся, лише трохи заріс деревами і кущами. З трьох верхніх бійниць, де раніше стояли гармати, було видно море. Весь перший поверх основної будівлі, який, власне, складається з однієї кімнати, майже не видно з-за стін. Це був склад зброї чи пороховим погребом. Другий поверх також з однієї кімнати, відмінність лише в тому, що вона розділена кількома рядами колон і має невеликі вікна-бійниці. На третій поверх виводять внутрішні сходи. Його основою є невелика кругла башта та відкриті тераси, з яких видно далеко навкруги. По центру башти знаходиться флагшток з турецьким прапором. 

 Далі від форту ми йдемо до більш старішої оборонної споруди. Це класична середньовічна фортеця часів хрестових походів. Його оточує оборонний рів глибиною 7-8 метрів. Зараз в ньому немає води і він заріс кущами та травою.

В ньому живуть тепер черепахи і величенькі ящірки, які час від часу шарудять сухою травою.

За ровом знаходиться невисокий барбакан, що виконував функцію своєрідної «прохідної».

  Трохи далі підіймаються стіни, їхня висота теж близько 8 метрів. Сама фортеця строгої квадратної форми, на кутах знаходяться великі круглі вежі. Між круглими вежами з трьох «глухих» сторін для підширення посередині стін знаходяться трохи менші квадратні вежі. А з четвертого боку, якраз навпроти малого барбакана, знаходиться великий барбакан, де раніше, скоріш за все, перебувала сторожа замку. Вдворі майже всі будівлі зруйновано і дуже важко зрозуміти, що і де. Стіни мають два рівні, до яких прилягають кілька зовнішніх сходів. Зараз у фортеці відбувається реставрація, тож потрапити в середину і піднятися на стіни нам не вдалось. Хоча на перший погляд фортеця виглядає неприступною, але класичність захисної будівлі веде до класичних засобів боротьби.

Навпроти фортеці знаходиться стара мечеть з невеликим, але затишним двориком. Хоч її стіни не такі високі, як замкові, але теж в свій час відігравали певну захисну роль. У дворику під стінами знаходяться клумби з яскравими квітами, кілька дерев, а посередині росте оливка, якій понад 600 років. На її товстому покрученому стовбурі гріються на сонці коти.

 Біля мечеті, відразу від її стін, починається гостинний двір, чи то пак «караван –сарай». Він квадратної форми, його стіни такі ж, як і в мечеті, зараз в ньому також реставрація.