Марсель-Французька екзотика біля моря

Долю Марселя, який став другим за величиною і значенням центром країни, визначив вихід до моря. Великий марсельський морський порт входить в десятку найбільших круїзних терміналів Європи і є найбільшим у Франції. Звідси щорічно на Корсику, в Північну Африку і в круїзи по Середземному морю відправляється майже три мільйони пасажирів.

Професійні рибалки здавна були частиною пейзажу Старого порту, а зараз вони поступилися місцем аматорам. Дорада, групер, морський окунь, барабулька, або морський їжак - далеко не повний список мешканців марсельської акваторії.

На знаменитих марсельських пляжах, серед  яких Прадо, Ле Каталан, Пуант Руж і Профет,  можна не тільки грітися на сонечку, але й активно займатися водними видами спорту: дайвінгом, веслуванням на морських каяках або полінезійських каное, плаванням під вітрилом.

Ставши своєрідними воротами до Франції (і взагалі - в Європу) для жителів африканського континенту, Марсель став найекзотичнішим з усіх французьких міст. Водночас, він вважається найбільш криміногенним, подібно своєму італійському братові, - Неаполю. Однак, якщо дотримуватися традиційних заходів безпеки, тут не трапиться нічого страшного.

Старий марсельський порт зародився ще в часи античності - в 600 році до нашої ери, коли стародавні греки почали освоювати північну бухту. А перша пристань тут з'явилася в XV-XVII століттях.

До середини XIX століття Старий порт служив центром морських перевезень всього Середземномор'я і французьких колоній. Цей своєрідний символ Марселя став улюбленим місцем відпочинку городян і гостей міста. Навколо старої гавані зосереджені головні міські пам'ятки: Кафедральний собор, Ратуша, Біржа, Музей історії Марселя, Опера, Палац Юстиції, форти святого Миколая та святого Іоанна, палац Фаро, церква святого Лаврентія, Стара божевільня.

Білосніжний фасад церкви Сен-Ферреоль, що знаходиться на Бельгійській набережній в Старому порту, видно здалеку. У ніші під фронтоном знаходиться статуя «Непорочне Зачаття» скульптора Куланжа. Восьмикутна дзвіниця, як і фасад, виконані в неокласичному стилі.

Будувати храм почали в 1447 році, ле освячення відбулося лише 15 січня 1542. Церква з плином часу зазнала численних змін. Тільки стіни нефа і бічних каплиць відповідають початковому етапу будівництва в XV столітті. А от вікна прорізані тоді, в XVI столітті, поступово заклали.

Усередині храму панує спокій, який контрастує з суєтою розташованого по сусідству порту. З кожного боку від центрального нефа - по три каплиці. У третій каплиці зліва - залишки гробниці сімейства Мазено, яка увінчана вівтарем у стилі Людовика XIII. Тут же релікварій святого Людовіка Анжуйського, старшого брата неаполітанського короля Роберта I, і позолочений дерев'яний бюст святого Ферреоль. У першій каплиці праворуч -  чаша з рельєфним зображенням ангела всередині. Кафедра XVII століття прикрашена дерев'яною скульптурою.

Трохи далі, на центральній марсельської вулиці Канебьер, височіє  будівля біржі (1852-1860). Автор проекту - головний архітектор Марселя Паскаль Кост.

Фасад прикрашають п'ять монументальних арок,  над якими «виростають» десять колон коринфського ордера. На аттику написані імена прославлених дослідників, як от:  Дюрвіль, Кук, Магеллан, Веспуччі, Колумб, Тасман, Васко да Гама і Лаперуз. У центрі - годинник, сконструйований імператорським годинникарем Анрі Лепота. Увінчує  будівлю скульптура, яка зображує герб міста в оточенні фігур, які уособлюють океан і Середземне море.

Сьогодні будівлю займає представництво Торгово-промислової палати Провансу в Марселі. На першому поверсі розмістилися експозиція Морського музею і бібліотека.

Далі по вулиці, на місці старовинної каплиці святого Миколая Толентінского, в 1886 році була побудована нова церква святого Вінсента-де-Поля. Спочатку проектом займався Франсуа Ребо, який надав церковній будівлі риси готичного собору XIII століття. У 1862 році архітектор пішов у відставку. Його наступником став абат Жозеф Пунье.

Вінсент де Поль - вельми шанований святий. Родом з Гасконі, він навчався теології в Тулузі. Бував у Марселі у справах спадщини, і одного разу, повертаючись звідти морем, був захоплений піратами і проданий в рабство в Туніс. Там він зумів перетягти в християнство свого господаря і разом з ним втік додому, у Францію. На батьківщині він влаштовував лікарні для бідних, виявляв особливу турботу про засуджених, які служили на галерах, звертаючи багатьох з них в християнство. Прознавши про діяльність Вінсента де Поля, Людовик XIII дав йому титул королівського піклувальника галер. За допомогою цього титулу майбутній святий подвоїв свої зусилля і багато зробив у Марселі для полегшення долі арештантів на галерах.

Також він організував товариство Будинків милосердя, куди вступали жінки благородних станів, що бажали доглядати за хворими в госпіталях і в'язницях. А в Парижі створив хоспіс  імені Ісуса Христа для невиліковно хворих. Вінсент помер в другій половині XVII століття, а в ранг святого його звели 16 червня 1737.

Усередині церкви варто звернути увагу на чудові вітражі паризького художника Едуарда Дідро. Друга назва храму - Церква Реформ.

В кінці вулиці знаходиться палац Лоншан. Довгі роки жителі Марселя  страждали  через брак в місті води. Нарешті, в першій половині XIX століття для забезпечення міського водопостачання побудували Марсельський канал. На честь цієї події на плато Лоншам було вирішено звести монументальний фонтан і палац Лоншам.

Від моменту закладки першого каменя герцогом Орлеанським в 1839 році до реалізації проекту минуло двадцять з гаком років. Керувати роботами запросили молодого архітектора Анрі-Жака Есперандьє.

Центральну частину комплексу займає алегоричний фонтан роботи скульптора Жюля Кавелье. За ним височіє значна арка, виконана Еженом-Луї Лекесном.  Від неї колонади ведуть в два крила палацу: в північному розміщені експонати музею образотворчих мистецтв, в південному зберігається колекція музею природної історії.

Довгий час з 1856 року позаду комплексу розташовувався найстаріший в Марселі зоосад. У 1987 році він зачинився через нестачу фінансування.

Зараз у верхній частині парку працює обсерваторія, заснована орденом єзуїтів в 1702 році. Ця наукова установа оснащена найбільшими в світі телескопами для дослідження галактик і міжзоряного середовища.

Якщо піти праворуч,  можна побачити кілька цікавих будівель. Перша з них - це міська ратуша. Марсельська міська ратуша, побудована в 1653 році, двічі дивом уникнула знесення у важкі для Франції часи: в роки Великої французької революції в січні/лютому 1794 року, коли її будинок служив притулком федералістів, і під час німецької окупації в 1943 році.

У ратуші є одна архітектурна особливість: у неї відсутні сходи, що ведуть на другий поверх. Щоб туди потрапити, потрібно пройти через будівлю позаду мерії, поєднану з нею мостом. Ця деталь пояснюється розміщенням на першому поверсі торгових лавок.

Спочатку міст був дерев'яним, а в кінці XVIII століття архітектор Брюн замінив його витонченою кам'яної галереєю.

Від ратуші видніється Форт святого Іоанна. За переказами, в тому місці, де знаходиться форт святого Іоанна (або форт Сен-Жан), в VI столітті до нашої ери висадилися фокейці - засновники і перші жителі тодішньої Массалії. Людовик XIV вирішив побудувати на цьому місці форт. Проект був реалізований шевальє де Клервілем в 1668-1671 році.

Під час Великої французької революції після падіння Робесп'єра в форті переховувались якобінці. Довгий час на території цитаделі розміщувався військовий гарнізон. Німецькі окупанти використовували форт в якості складу для зберігання боєприпасів, який врешті-решт підірвали.

У 1964 році, після передачі форту у ведення міністерства культури, його визнали пам'яткою історії Франції. Наприкінці 70-х були відновлені південні стіни, зруйновані в результаті вибуху в 1944 році.

Сьогодні на території форту знаходиться вежа короля Рене, каплиця святого Іоанна, руїни старих казарм, меморіал на згадку про загиблих у таборах смерті, церква святого Лаврентія, маяк.

Марсельський Кафедральний собор височіє на еспланаді між Старим і Новим портом, неподалік від кварталу Жолітт  і форту Святого Іоанна. Храми на цьому місці будували починаючи з V століття. Нагадує, зокрема, про це стара церква В'єй-Мажор: вона розташована праворуч від гігантського собору і носила статус кафедральної до його появи.

Архітектурний вигляд величезного храму створювався Леоном Водуайе під час економічного підйому міста в період з 1852 по 1893 рр. Завершив будівництво в 1896 році Анрі Антуан Ревуаль, приділивши особливу увагу внутрішньому оформленню і внісши до інтер'єру мозаїку, скульптуру, бронзу. Куполи і балюстради прикрашені елементами, запозиченими у соборів італійських Лукки і Сієни.

Химерний римсько-візантійський стиль передбачає різноманітність матеріалів, використаних у внутрішньому і зовнішньому оздобленні: зелений флорентійський камінь, білий каррарский мармур, італійський та туніський онікс, венеціанська мозаїка. Через своєрідне зовнішнє оформлення марсельці ласкаво величають собор «піжама».

Це єдиний кафедральний собор, побудований у Франції в XIX столітті, і один з найбільших у країні, що з'явився з часів середньовіччя. У ньому можуть розміститися до 3000 чоловік.

Недалеко від собору є ще одне цікаве місце  - це старий притулок. Він розташований в самому серці кварталу Паньє, а  в перекладі з французької означає «кошик». Виділяється завдяки яйцеподібному куполу каплиці, виконаної в кращих традиціях італійського бароко. Архітектурний комплекс був побудований в XVII столітті уродженцем цього району П'єром Пюже для бідняцького притулку.

В кінці XIX століття  притулок поступово втратив свою роль, хоча в середині XVIII століття тут постійно жило більше тисячі бідняків. У них був дах над головою, їх годували. Дітей намагалися навчати простим ремеслам. Когось віддавали вчитися на пекаря, з когось робили юнг. У роки Другої світової війни тут проживало кілька родин, чиє житло було підірвано німецькими окупантами.

У 1951 році каплиця і притулок отримали статус історичних пам'яток, а незаможних мешканців переселили. Після ретельного ремонту, проведеного в 1960-1980 році, будівлю займають культурні установи Марселя. Зокрема, частина приміщень займає музей Археології Середземномор'я, де зберігаються Єгипетська колекція і колекція Близького Сходу.

 На іншому боці від порту знаходиться форт святого Миколая. Він був побудований в 1660-1664 році Луї-Ніколя де Клервіллем за наказом Людовика XIV, щоб усмирити не в міру норовливих жителів портового міста. Під час Великої французької революції марсельці спробували зрівняти з землею цей місцевий оплот самодержавства. Однак втрутились  Національні збори. Їхні представники висунули такий аргумент: цитадель цілком ще може відбивати атаки ворога і в разі чого - захистити місто. Дірки залатали, а форт в 1823 році перетворили на в'язницю. Аж до закінчення Другої світової війни каземати регулярно поповнювалися ув'язненими.

У 1969 році форт визнали пам'яткою історії Франції. Його можна оглянути, скориставшись східними воротами.

У місці, колись охрещеному,  як «голова мавра», над Старим портом височіє палац Фаро. Побудований в 1858 році при Наполеоні III для імператриці Євгенії архітекторами Ектор-Мартеном Лефюель і Жан-Марком Воше, він так і не став резиденцією вінценосних осіб. Політичні катаклізми, зокрема, невдала експедиція в Мексику, Франко-прусська війна і Вереснева революція, не дозволили імператорському подружжю насолодитися законними володіннями. Після смерті чоловіка імператриця Євгенія, відстоявши право на майно, подарувала особняк місту.

Довгий час палац належав Медичному інституту. Зараз його займають різні установи Марселя.

Поряд з палацом розташований Пам'ятник героям і жертвам моря.

З іншого боку від форту знаходиться абатство святого Віктора Марсельського.  Протягом півтора тисяч років воно є свого роду Меккою католицизму на півдні Франції. І хоча під час Великої французької революції монастир було понівечено і частково зруйновано, в 1840 році він отримав статус історичної пам'ятки Франції. Його церква діє дотепер, непогано збереглися монастирські стіни, а в крипті з 1968 року виставлена ​​велика колекція саркофагів кінця IV - першої половини V століття.

Абатство з'явилося на місці передбачуваного поховання святого Віктора - небесного покровителя міста в V столітті. Його засновник - преподобний Іоанн Касіян. Настоятель абатства Гійом Грімоар, що пробув на цій посаді всього один рік, в 1362 році був обраний Римським Папою. Залишив свій слід у літописі обителі і відомий кардинал Мазаріні, який очолював її в 1655-му.

Щорічно 2 лютого в абатстві урочисто відзначається Стрітення Господнє. Церковну реліквію - чорну статую Діви Марії - поміщають у верхній храм, де запалюють свічки зеленого кольору, що вважаються символом непорочного зачаття. Зазвичай в святі беруть участь 60-80 тисяч осіб. З цієї нагоди прийнято купувати печиво у формі човника.

Строката через поєднання світлого і темного каменю базиліка домінує над Марселем, підносячись на пагорбі висотою  154 метри. Вона була побудована архітектором Есперандье в середині XIX століття фактично над капелою XIII століття, в якій розташовані гробниці-усипальниці.

Здавна цей високий пагорб був ідеальною точкою, з якої чудово проглядалися море і суша. І завдання спостерігача, що чергував на горі, полягало в тому, щоб побачити ворога, що наближається до міста морським або сухопутним шляхом. Звідси й з'явилася у церкви назва Мадонни-захисниці.

Незважаючи на величний вигляд собору зовні, всередині досить тісно.  Вражають стіни з різнобарвного мармуру і мозаїки, що зображують сцени з життя Діви Марії. Багато полотен на морську тематику, а моделі човнів свідчать про те, що церква є покровителькою моряків і рибалок.

Сяюча золотом 11-метрова статуя Мадонни з немовлям на вершині дзвіниці була встановлена ​​тут при народі в 1931 році. Вночі її висвітлюють прожектори, і цей ореол світла видно морякам за багато кілометрів від берега.

Ну і, звичайно, це не повний перелік цікавих місць марселю, їх тут безліч…