Світ за Очі: Вільнюс

Вільнюс, перше місто у Прибалтиці, зустрів нас приязно, з першим снігом і веселим хлопчиною Тітосом. Хоч сніг наступного ранку майже весь розтанув і почав іти дощ, але своє зерно різдвяного настрою він посіяв. Місто готується до Різдва: ялинки, прикрашені вулиці, вогники, декорації...

Після знайомства з місцевою родиною ми почали знайомитись з самим містом. Ну і, звичайно, ми почали з Кафедральної площі, де знаходиться Кафедральний собор - головний католицький костьол країни. За своєю архітектурою собор нагадує античний грецький храм. Перший собор був зведений на місці язичницького святилища на початку 13 століття литовським королем Міндовґом. Протягом 16-18 ст. він кілька разів страждав від пожеж і повеней і багаторазово перебудовувався. У похмурих підземеллях собору знаходяться поховання литовських князів і бояр, а також залишки фундаменту древнього костелу.

З одного боку від костелу знаходиться дзвіниця, біля якої стоїть одна з двох головних ялинок міста, а з іншого - Палац правителів Великого князівства Литовського. У IV-VIII століттях на цьому місці знаходилося дерев'яне поселення, на території якого в другій половині XIII століття з'явилися кам'яні замкові укріплення. У першій половині XIV століття вони стали найважливішим будовою на обнесеній кам'яною стіною великій території Нижнього замку. З часів перших Гедимінусів тут знаходилася резиденція майже всіх правителів Литви. Вони постійно розширювали замковий палац, а в кінці XV століття вдалися до його капітальної реконструкції. Колишня готична резиденція великих литовських князів стала розкішним ренесансним палацом. У першій половині XVII століття він отримав деякі риси раннього бароко. У ті часи Вільнюс був одним з найбільших міст Східної Європи. У середині XVII століття палац постраждав від нападу на Вільнюс московського війська, а в кінці XVIII століття - початку XIX століття був знесений.

У 2000 році Сейм Литовської Республіки ухвалив закон про відновлення Палацу правителів. Через два роки почалися будівельні роботи. У 2013 році два з чотирьох корпусів Палацу правителів відчинились для відвідування.

Ззаду від палацу на досить високій горі знаходиться башта Гедемінуса. Вежа - це все, що залишилося від колись найпотужніших укріплень Верхнього замку. Перший дерев'яний замок був зведений на початку 13 століття. Після того, як Вільнюс був проголошений столицею Литви, замок почали укріплювати цегляними стінами. Сучасний кам'яний замок був побудований за наказом Великого литовського князя Вітатуса. Тут чудовий оглядовий майданчик. Звідси відкривається живописна панорама старого міста і долини річки Нярис.

Від Кафедральної площі починається проспект Гедемінуса. Вздовж проспекту досить багато старих будинків, є кілька церков, скверів і пам’ятників.

Приблизно посередині проспекту знаходиться будівля колишнього КДБ, біля якої є пам’ятник жертвам радянських репресій.

А ближче до кінця проспекту розташовується Палац Литовського Сейму, біля якого знаходяться барикади як нагадування не просто Литві, але й іншим країнам Прибалтики про вихід з Радянського союзу, та як пам’ятник тим людям, що віддали життя за сободу. Зараз біля барикад знаходиться невеличкий музей “Майдану” і “Революції гідності”. Литва однією з перших європейських країн підтримала український народ, і всебічно намагається допомогти Україні.

В місті дуже багато старих покручених вулиць, кожна з них по-своєму цікава. Вулиця Пілес одна з найстаріших і найулюбленіших для прогулянок старим містом. Вона сформувалася як початкова частина тракту від Вільнюського замку на південь, у бік Польщі та російських земель. Відгалуження від дороги до замку з часом перетворилися на бічні вулички. Назва Пілес (Замкова) в історичних джерелах згадується з 1530.

По цій вулиці до замку під'їжджали королі, папські легати і посланці інших країн. На вулиці Пілес свої будинки зводили вельможі і багаті городяни. Біля вулиці Пілес цілий квартал займав Вільнюський університет, тут жила університетська професура. В одному з дворів в кінці XVIII століття був створений ботанічний сад Вільнюського університету.

По вулиці Пілес простували церковні процесії. У найширших місцях вулиці шумів торг, так званий Великий ринок, біля ратуші і Рибний базар у П'ятницькій церкві.

У 1387 Литва прийняла хрещення, а Вільнюс з цієї нагоди отримав Магдебурзьке право самоврядування. Виникла необхідність у зведенні будівлі для міської влади. Оскільки в цьому місці розташовувалася головна міська площа, тут і було вирішено побудувати ратушу. У будівлі влаштувався магістрат, а також зали для суду, казначейство, архів, склад зброї та амуніції та приміщення, де зберігалися еталони мір. У підвалах знаходилася в'язниця.

Будинок ратуші спочатку був готичним, але неодноразово змінювався. Востаннє він був перебудований архітектором Лаурінас Гуцявічюсом в кінці XVIII століття. Майстер додав ратуші характерного для класицизму вигляду.

В наші часи Ринкова площа є місцем, де відбуваються різноманітні події, тут знаходиться друга з двох головних ялинок міста.

Недалеко від Ринкової площі знаходиться Президентський палац. Палац побудований на площі S. Daukanto. З якого б боку ви не прийшли на площу S. Daukanto, вузька вуличка раптом розширюється і вливається в площу, де домінують класицистичні будови кінця XVIII століття - початку XIX століття, до прикладу, колишній магнатський палац з масивними колонами і президентський палац. Деяку помпезність площі пом'якшують барокові башточки над дахами.

З XVI століття в палаці, де сьогодні працює глава Литовської Республіки, розташовувалася резиденція вільнюських єпископів. У XVIII сторіччі, коли Литва була включена до складу Російської імперії, палац був перетворений на резиденцію вільнюського генерал-губернатора. Тут бували російський цар Олександр I, король Франції Людовик XVIII, імператор Наполеон Бонапарт, державний діяч Польщі маршал Юзеф Пілсудський. У 1997 році будівлю було відреставровано.

По багатьом вузеньким вуличкам від палацу можна вийти до Вільнюського університету. Він є одним з найстаріших університетів східної Європи. Він був заснований в той час, коли в Литві поширювалися ідеї реформації, для боротьби з якою були запрошені ченці-єзуїти. Ченці Ордена єзуїтів швидко взялися за освіту. У 1569 році вони заснували колегію, а в 1579 році - Вільнюський університет.

Комплекс Вільнюського університету формувався впродовж декількох століть, тому це будівлі, зведені в архітектурних стилях від готики і ренесансу до бароко і класицизму. Середньовічна палацова архітектура контрастує з веселою студентською атмосферою. Барвистості ансамблю надають 13 внутрішніх двориків, аркади та галереї. Дворики названі іменами знаменитих вихованців і професорів університету. У Великому дворі на їхню честь встановлено меморіальні дошки. Серед багатьох його відомих студентів був і польський король Ян Баторій. Тут діє бібліотека, заснована в 1570 році. У ній зібрано понад 5 мільйонів друкованих видань і стародавніх рукописів. В центрі університетських двориків знаходиться костел Св. Іоана, де студентам вручають дипломи. А на виході з університету є пам’ятна дошка на честь перебування в університеті Тараса Григоровича Шевченка.

Пішовши по вулиці Аусрос Варту від Ратуші, можна побачити Українську церкву, костел Св. Каземира, Національну філармонію, ворота Базиліканців, костел Пресвятої Тройці, церкву Святого Духа, костел Св. Терези і Ворота Зарі.

Один із символів міста Вільнюса - Аушрос Вартай, або Ворота Зарі, вперше згадані в 1514 році.

Сьогодні Аушрос Вартай для більшості людей асоціюються з храмом. Однак кілька століть тому, почувши назву Аушрос Вартай, жителі Вільнюса насамперед подумали б про оборонну міську стіну. Справа в тому, що в міській оборонній стіні Вільнюса було 10 воріт, а Аушрос Вартай - єдині, які збереглися з колишніх десяти. Про оборонні функції будови нагадують бійниці зовні на ворітах, які добре помітні досі.

Спочатку ці ворота називалися воротами Мядінінку, бо через них лежав шлях в Мядінінкай. Можливо, що слово «Аушрос» у назві походить від «Гострих воріт» («Аштрейі Вартай»), адже вони стоять на околиці міста, яка в ті часи називалася Гострою. Інша версія про походження назви стверджує, що свою назву ворота отримали тому, що дивляться на схід, де займається зоря. Крім того, і Діва Марія називалася Зіркою Зарі. Звідси і Ворота Зарі ...

У XVII столітті біля Воріт Зарі була побудована дерев'яна каплиця, і в неї була перенесена чудотворна ікона Пресвятої Діви Марії. Після пожежі була побудована вже кам'яна каплиця. Сучасний вигляд в стилі пізнього класицизму каплиця набула в XIX столітті, після реконструкції.

Досить недалеко від воріт, буквально за пару вулиць, знаходиться пам’ятник видатному українському поету Т.Г. Шевченку. Це один з небагатьох пам’ятників, де він зображений молодим.

Ще за кілька вулиць міські авто і залізничні вокзали.

Вздовж старих вуличок багато цікавого: пам’ятник писанці, чи скульптура “Музи”, чи то десятки чайників просто вмуровані в стінку. Одна з вуличок виводить до костелів Св. Анни і Бернардинців. Костел Святої Анни - шедевр пізньої готики. Єдиної думки щодо його автора і часу будівлі немає. Популярна легенда свідчить, що Наполеон Бонапарт, зачарований граціозністю цього костелу, захотів на долоні понести його в Париж. На жаль, дійсність не така романтична: під час походу Наполеона через Литву костел був відданий в розпорядження французької кавалерії. І все ж у своєму листі дружині Наполеон згадує, що «Вільнюс - дуже гарне місто» ...

Майже не змінився за п'ять століть костел Святої Анни, зберігся до наших днів і став одним із символів Вільнюса. До речі, добре придивившись, на основному фасаді костелу Святої Анни можна побачити літери «А» і «М». Ці літери «А» і «М» могли б означати латинські слова «Ana Mater Marija» або «Ave Maria», що по-литовськи означало б «Свята Анна - мати діви Марії», або відповідно, «Слався, Марія». Поруч з костелом розташована побудована дзвіниця XIX століття в псевдоготичному стилі.

Костел Бернардинців - один з найбільших готичних храмів у Вільнюсі. Він утворює єдиний архітектурний ансамбль з костелом святої Анни В 1469 монахи-бернардинці, що влаштувалися у Вільнюсі, побудували дерев'яну церкву, на місці якої потім було зведено кам'яну будову. Спочатку церква була частиною оборонної стіни, колись оточувала місто, чим і пояснюється відносна скромність зовнішнього оформлення собору. Під дахом на північному фасаді досі збереглися амбразури. У 1994 році церква була повернута монахам.

Біля костелу знаходиться пам’ятник польському поету Адаму Міцкевичу, а трохи далі по дорозі можна побачити найстаріший храм в Вільнюсі - це православна церква, їй понад 800 років.

Через вузенький місток з Вільнюса можна потрапити ніби в іншу країну - це Республіка вільних художників Ужупіс, або українською “Заріччя”. У Ужупіса є свій гімн, конституція, президент, єпископ, два костелу, одне з найдавніших у Вільнюсі кладовищ - Бернардинское кладовище, сім мостів і покровитель - бронзовий Ангел Заріччя.

Литовці по-особливому ставляться до своєї держави, вони пам’ятають, як не легко було отримати їм незалежність. Тому часто державний прапор можна побачити на приватних будинках, навіть у віддалених хуторах. До речі, тут на хуторах і селах практично немає парканів, часто буває так, що хутір складається з 3-5 будинків, але таких хуторів у Прибалтиці безліч.