Початок...

Ранок почався тривожно, все складалося, ніби навмисно. Не хотілося покидати Батьківщину так надовго, ще й в такий час коли вона робила новий виток, а історія закручувала свою шалену спіраль. Та й Батьківщині не хотілося нас відпускати. Купа дрібничок, і не тільки, намагалися затримати, то порветься шнурок, то напосідала думка, що щось забув. Тільки вийшов з дому, почалася віхола, яка суттєво ускладнювала рух. На потяг я ледь встиг, вскочивши в останній момент до вагону. Потяг рушив, почалося…
Засніжений Харків з дивними двірниками, що якраз розгрібали свої володіння, зустрів нас холодно. Хоча на нас, з рюкзаками, деякі перехожі звертали увагу. Несподівано, якийсь дядечко почав розказувати, як стрибав в молодості з парашутом, інша жіночка побажала гарної дороги. В місті якраз відбувалося «Народне Віче» проти правління режиму Януковича. Люди йшли з прапорами, плакатами та транспарантами, вони пропонували приєднатися до їхньої протестної ходи, але ми вже йшли на автобус до аеропорту. Реєстрація, контроль, посадка – і Boing-737 здіймається в небо.
Розграфлені під лінійку поля та дороги швидко зникли за сніжними хмарами, а там! Там був захід сонця, який на тій землі з якої ми піднялися в небо, ніхто не бачив сьогодні. Захоплююче враження! Місце біля ілюмінатора – гарний вибір. Під нами – ковдра неба, за вікном – неймовірні кольори неба. День скінчився, а от наша подорож була лише на порозі пригод.

 
Стамбул з висоти літака щось не реальне – величезна кількість вогнів, мечеті, дороги – все живе і рухається. В одному місті, за кількістю населення, вміщається ціла Голландія чи Португалія.
Кілька годин польоту. Літак зробив петлю, за вікном прогулькнули Босфор, за ним десь далеко виднілися Дарданелли, і шасі плавно торкнулось землі, землі древнього і вічно молодого Царгорода, але знайомитись з ним будемо пізніше, зараз нас чекає наступний літак, ним ми вирушаємо на схід в сторону войовничої Сирії і Курдистану.