Ліхтенштейн

Князівство Ліхтенштейн - одна з найменших держав Європи і світу. Воно затиснуте між Швейцарією (на сході країни) і Австрією. Це досить мальовнича територія з горами і традиційними для цієї місцевості будиночками. Столиця князівства - місто Вадуц. Місто - це, звичайно, голосно сказано, тут живе лише трохи більше 5 тисяч жителів, але в масштабах держави потягне і на місто. Вадуц оточений низкою сіл і  містечок, так що це не єдиний населений пункт князівства.

Ліхтенштейн - рідкісна держава, яку від моря відокремлюють два кордони (друга така країна - Таджикистан). Князь Ліхтенштейну - шостий за багатством монарх у світі. Від престолу щедро перепадає і місцевим жителям, які насолоджуються одним з найвищих рівнів життя у світі. Так що ліхтейнштейнці вельми пишаються своєю маленькою країною і поважають князя. По досягненню повноліття і після закінчення університету молоді люди запрошуються на святкування до палацу князя, так що зв'язок з народом завжди підтримується.

Офіційна валюта Ліхтенштейну - швейцарські франки. Так що особливої різниці між Швейцарією і Ліхтенштейном не помітити: ті ж будиночки, ті ж багаті бюргери, серед яких не прийнято демонструвати своє багатство, ті ж високі ціни і ті ж гори. Марки тільки інші. І штампик можна поставити в паспорті: чергова галочка на туристичній мапі!

Середньовічний  феодальний поділ мало де зберігся, протягом століть сильнішими виявлялися великі державні об'єднання. Ліхтенштейн - рідкісний феод, який, по суті, таким і залишився. Князі Ліхтенштейну придбали цей богом забутий клаптик землі лише для статусу: їм хотілося отримати місце в Рейхстазі Священної Римської імперії, де могли засідати лише власники територій, що підпорядковувалися безпосередньо імператору, а не проміжному феодалу. Таких територій зі статусом незалежного імперського міста було не так багато, і князі Ліхтенштейну, хоч і володіли вельми великими територіями землі, таких земель не мали. Цю проблему вони вирішили, купивши у збіднілого феодала територію нинішнього князівства і отримавши заповітне місце в Рейхстазі, забули про Ліхтенштейн надовго, знаходячись при австрійському королівському дворі Габсбургів.

З часом один із князів Ліхтенштейну приїхав у свої володіння,  побачив запустіння і жахливі злидні. Перейнявшись хазяйськими почуттями, він вирішив осісти на цих землях і таки зайнятися управлінням. Ліхтенштейн (до того часу це вже було незалежне князівство) після Першої світової війни розірвало союзницький договір з Австрією і переключилося на Швейцарію, уклавши з нею митний союз і прийнявши франк за свою валюту. Пошта тут теж швейцарська, втім, це не заважає випускати Ліхтенштейну свої власні марки - вже заради туристичних побажань.

Завдяки політиці князів з дуже низькими податками, в країну стали стікатися компанії, несучи з собою гроші. В результаті з 1970-х р..р Ліхтенштейн перетворився на одне з найбагатших місць в Європі.

Якщо хтось їде сюди, щоб побачити прекрасну архітектуру, то він буде розчарований: столиця однієї з найбагатших країн нагадує непримітне швейцарське село з нецікавими будинками, горами і виноградниками. Втім, тут є ряд цікавих музеїв, в тому числі марок.

Замок Вадуца, в якому постійно проживає князь Ліхтенштейну, видно здалеку: він височіє білою плямою на пагорбі над центром міста. Оскільки  в замку мешкає правитель, то подивитися на нього можна тільки зовні: здалеку знизу або поблизу через паркан.

Найстарша частина замку - донжон - датується 12 століттям. Імовірно вона була побудована графами Верденберг-Зарганс. Товщина стін біля основи донжона досягає 4 м. У замковому комплексі одна з найстаріших будівель - каплиця св. Анни, будівництво якої було завершено в середні віки. Замок сильно постраждав від швейцарських військ під час Швабської війни (1499 г). У першій половині 17-го століття західна частина була перебудована і розширена в порівнянні з колишньою спорудою.

Після покупки Вадуца в 1712 році князями Ліхтенштейну, замок перейшов до їхньої власності. Коли ж князі вирішили укорінитися на своїх землях, на початку 20-го століття була проведена перша велика реконструкція. Повторно замок розширили в 1930-і р.р. за князя Франца Йосифа II.

Червоний будинок - це рідкісна симпатична споруда. Одна з головних визначних пам'яток міста знаходиться у кінці головної вулиці мирного старого району Міттельдорф. Район, дійсно, трохи схожий на село, потопаюче в виноградниках (поруч - князівські винні льохи). Назва “Червоний будинок” походить від кольору, в який постійно була пофарбована будівля з середини 19-го століття. Першу будівлю на цьому місці було побудовано в ранньому середньовіччі, але її було закинуто в 15 столітті. Нинішня будівля протягом багатьох років належала монастирю св. Іоанна. З 1807 Червоний будинок знаходиться у володінні сім'ї Райнбергера, з якої вийшов відомий ліхтенштейнський художник, скульптор і архітектор Егон Райнбергер. Він збільшив Червоний будинок в 1902 - 05 рр.

Від Червоного будинку повз виноградники вуличка виводить нас в Штадле.  На Штедле, що знаходиться в самому серці Вадуца, зосереджена велика кількість пам'яток, а також інших цікавих місць. На вулиці Штедле знаходяться Міські збори з красивими скульптурами на барельєфі. Зацікавлює музей пошти, де виставлені всі марки, що коли-небудь використовувалися в князівстві.

Також по всій вулиці Штедле розташовані незвичайні скульптури, які надають їй особливого колориту.

Поруч з Туристичним центром, в будівлі 1438 року, розташовується Національний Музей Ліхтенштейна. Раніше в будівлі знаходилася княжа таверна, податкова служба, а також резиденція місцевих правителів. З 1998 до 2008 р.р .були проведені реставраційні роботи, а будівля була розширена у бік пагорба із замком Вадуца.

У 1788 році цю таверну відвідав відомий письменник Йоганн Вольфганг Гете (чого він тільки не відвідав у Європі!)

Поруч знаходиться Музей поштових марок, що розповідає історію поштової служби Ліхтенштейну і становить велику колекцію поштових марок з минулого і сьогодення. Основний фокус колекції зроблено на поштових марках, що використовувалися в князівстві до 1912 року, включаючи дизайни, тестові принти і друкарські плати. Відвідувачі також можуть помилуватися різними інструментами, що використовувалися поштовими працівниками в минулому. Музей був заснований в 1930 році і відкрив свої двері публіці в 1936 р.

Ратуша Вадуца була відкрита для роботи міської та комунальної міської ради в листопаді 1933 року. Будинок Ратуші має прямокутну форму і стилізований під архітектурний пам'ятник західноєвропейського Середньовіччя. Високий двоскатний дах і герб міста на східній стороні Ратуші, висічений з каменю, встановлений тут в 1983 році. Герб подарований жителям князем Ліхтенштейну перебуває з північно-західного боку Ратуші. На південно-східній частині будівлі знаходиться фреска, на якій зображено святого Урбана, який через непорозуміння ображений папою Римським.

Будинок уряду - важливий історико-архітектурний пам'ятник, розташований трохи далі від Ратуші. Ця красива і яскрава будівля по праву вважається однією з найпопулярніших міських визначних пам'яток.

Будинок уряду був побудований в 1905 році. Архітектором будівлі став Густав фон Нейман, який вибрав для свого проекту стиль необарокко, а також застосував безліч новаторських і прогресивних рішень при проектуванні внутрішніх приміщень. Зокрема, Будинок уряду став першою будівлею в країні, яка мала центральне опалення.

Зовні Будинок уряду виглядає дуже ошатно. Його екстер'єр вирішений в світлих і теплих відтінках, а фасад прикрашений красивими фресками, серед яких центральне місце займає герб Вадуца.

Наступною цікавинкою є Нова будівля ландтагу, де зараз засідає Парламент князівства Ліхтенштейн. Будівля була побудована до 2008 року німецьким архітектором Хансйоргом Гюріцом. Вона знаходиться на площі Пітера Кайзера - найбільшій площі Вадуца, яка відома як урядовий квартал. Площу також використовують як місце проведення різноманітних шоу, конференцій, демонстрацій та виставок. Нова будівля ландтагу - сучасна, футуристична будова з високим трикутним дахом.

Трохи далі можна побачити Будинок Райнбергера. У XVI столітті тут розташовувалася княжа канцелярія. З часом будівлю перейменували в Рентхауз. У 1839 році в будинку народився німецький композитор ліхтенштейнського походження Йозеф Габріель фон Райнбергер. У 1967 році будівлю відреставрували і відкрили Школу музики. В пам'ять про композитора в 1940 році на фронтоні будівлі встановлено бронзовий бюст композитора, ліворуч від нього - ліра як символ музики, а праворуч - меморіал.

І останньою з цікавинок цієї невеличкої країни є Кафедральний собор. Місце для церкви, що стала потім однією з головних визначних пам'яток міста, було обрано не випадково. У Середні віки в маленькому Вадуці на цій площі була давня основа, міцні фундаменти якоїсь ще римської релігійної споруди.

Присвятити ж споруду було вирішено шанованому в цих місцях святому Флорину Ремюському, який подібно Ісусу Христу зробив чудо, перетворивши воду на вино.

Собор побудований в неоготичному стилі, і гармонійно виглядає на тлі гористої місцевості і невисоких будівель самого Вадуца. Зараз Кафедральний собор Вадуца є резиденцією архієпископа римсько-католицької церкви.

Цюріх - валютний символ Швейцарії

Цюріх - третій після Нью-Йорка і Лондона світовий валютний ринок - хоча і не є столицею Швейцарії, проте став справжнім символом цієї країни. Кілька років поспіль Цюріх посідає перше місце в списку європейських міст з високим рівнем життя. Чисті вулиці, розміреність і німецький порядок у всьому - ось як можна охарактеризувати це найбільше місто Швейцарії.

Історичний центр Цюріха, Ніедердорф, розташований на правому березі річки Ліммат. Це середньовічне місто, що виникло на місці прикордонного поста Римської імперії і практично повністю збереглося до наших днів. Вузькі провулочки, прокладені на місці римських доріг, маленькі будиночки в готичному стилі - все дихає старовиною. Вечорами цю мальовничу картину доповнюють вуличні музиканти.

На кожній будівлі в центральній частині Цюріха висить синя табличка, що розповідає про історію будинку, його власників і жителів - непогане джерело інформації за умови, що ви знаєте німецьку.

Крім пам'яток архітектури та дорогих магазинів в Цюріху знаходиться величезна кількість музеїв: Музей кави, Музей старовинних іграшок, Музей порцеляни й Художній музей, в якому відображена історія розвитку європейського мистецтва впродовж двох тисячоліть.

Як часто буває, воротами в місто слугує центральний вокзал, і в Цюріху це не виключення він, дійсно, вартий уваги. Цей вокзал вважається однією з найжвавіших залізничних станцій у світі. На добу через нього проходить майже три тисячі потягів. Він виконує роль найбільшого залізничного вузла в Швейцарії, з'єднуючи країну з Німеччиною, Італією, Францією та Австрією. Перший вокзал тут з'явився в 1847 році. Але вже в 1871 році його замінила нинішня будівля, спроектована архітектором Якобом Фрідріхом Ваннером. Раніше під його керівництвом були побудовані вокзали в таких швейцарських містах, як Цуг, Вінтертур, Шаффхаузен.

У рік відкриття будівлі над центральним входом був розміщений і головний вокзальний годинник. Будівля побудована з пісковику, його вестибюлі і атріуми досить багато прикрашені.

Основний вхід у вокзал зроблений у вигляді тріумфальної арки, що виходить на головну торгову вулицю міста - Банхофштрассе. Перед ним на площі є пам'ятник Альфреду Ешер - піонеру в галузі залізничного транспорту в Швейцарії. Крім політичної кар'єри, він усе життя займався будівництвом залізниць в країні, був ініціатором прокладки залізничних колій через Альпи.

Поруч з Центральним вокзалом знаходиться Національний історичний музей – Швеізеішес. Величезну будівлю у вигляді середньовічного замку варто відвідати але можна обійтися і без цього.

У Європі можна знайти близько сотні вулиць з назвою Банхофштрассе (Bahnhofstrasse означає в перекладі «вокзальна вулиця»), але прославилася на весь світ лише та, що в Цюріху. Вона з'єднує головний залізничний вокзал міста з Цюріхським озером. Відома вона насамперед шопінгом. Магазини популярних марок одягу, ексклюзивні бутіки, ювелірні магазини, універмаги - всі вони розташувалися на Банхофштрассе, протяжність якої трохи менше півтора кілометрів.

Ближче до озера Банхофштрассе перетинає знамениту площу Парадеплатц. Тут знаходяться два найбільші швейцарські банки - UBS і Credit Suisse, а також один з найвідоміших готелів Цюріха - Savoy Baur en Ville.

Цюріхське озеро простяглося на 40 кілометрів у довжину. У південній його частині є два острови - Уфенау і Люцелау. Озеро є також джерелом найчистішої питної води. На сході в нього впадає річка Лінт. А біля західного краю озера з нього випливає вже річка Ліммат, і тут же було засновано місто Цюріх.

Набережна озера Цюріх - одне з наймальовничіших місць міста. Її можна умовно розділити на дві частини: на схід і на захід від площі Бюркліплатц, звідки на теплоході можна дістатися до будь-якого прибережного містечка на озері.

Східна частина набережної представляє, по суті, просторий (за швейцарськими мірками) парк. Влітку це місце перетворюється на справжнісінький центр активності: скейтери, бігуни, мами з дітьми, продавці біжутерії, вуличні художники, люди що купаються, засмагають - всі приходять сюди в теплі дні.

Західна частина набережної - це довгий променад з безліччю дерев'яних лавок і кафе. Він призводить до Китайському саду - невеликого, але вельми красивого.

Якщо піти  в сторону річки від Банхофштрассе можна побачити собор Св. Петра. Цей найдавніший парафіяльний храм міста, зведений в XVI столітті, його прикрашають найбільші в світі куранти. Їх діаметр становить 8,64 метра і є предметом гордості цюріхців. Колись практичні швейцарці встановили на дзвіниці церкви ще й пост пожежників, де цілодобово чергував чоловік і в разі пожежі бив у дзвони. Останній раз це було в 1915 році, після чого пожежних з трикутних еркерів над годинником перевели служити в інше місце.

Неподалік від церкви Св. Петра знаходиться оглядовий майданчик Lindenhof, звідки відкривається чудовий вид на Альпи. Lindenhof в перекладі з німецької означає «липовий двір». Цей затишний сквер в старому місті розташований на пагорбі на лівому березі річки Ліммат. Він притягує городян і гостей міста тому, що звідти відкривається чудовий вид на Цюріх. Старе місто, собор Гроссмюнстер, будівля мерії, університет і вищу технічну школу Цюріха - все видно, як на долоні.

Перебуваючи в цьому тихому кварталі, складно собі уявити, що давним-давно - в IV столітті н.е. - Тут розташовувалася римська фортеця, яка захищала місцевих жителів від набігів алеманнів. Пізніше, в IX столітті, тут був збудований королівський палац Каролінгів. Крім того, в 1798 році, на цьому самому місці була прийнята конституція Гельветичної республіки.

На іншому березі знаходиться двоголовий кафедральний собор Гроссмюнстер - святиня протестантизму з чудовим видом з головної вежі. Цей собор зводили в XI-XIII століттях на місці стародавньої церкви, побудованої ще Карлом Великим. У минулому це був чоловічий монастир, а тепер це - символ Цюріха.

У соборі і на вежі перебувають копії статуй Карла Великого, бо оригінали таємничим чином  безслідно зник. Усередині храм прикрашений красивими вітражами.

Неподалік від собору Гроссмюнстер знаходиться старовинна романська церква жіночого монастиря Фраумюнстер. Обитель заснував в 853 році король Людовик II Німецький. Сьогодні це діюча реформаторська церква в самому центрі старого міста.

У церкві знаходиться найбільший оргáн у всьому кантоні Цюріх (5,793 труб). Але особливу популярність Фраумюнстер отримала завдяки кольоровим витражам, виконаним Аугусто Джакометті в 1945-му році (північний трансепт) і Марком Шагалом в 1970-м (п'ять вітражів в хорі: вікно Пророка, вікно Закону, вікно Якова, вікно Сіону і вікно Христа) і в 1978-му році (кругле вікно-розетка в південному трансепті). Це найбільш вражаюча частина собору. Якщо на вулиці сонце, то вітражі немов світяться зсередини.

Поруч з Гроссмюнстер знаходиться ще одна церква. Піздньоготичная Вассеркірхе - «Водна церква» - була побудована в XV столітті на місці страти святих покровителів міста Фелікса і Регули. Це брат і сестра, які були обезголовлені на крихітному острові за наказом римського намісника через відмову залишити свою християнську віру. Будівництво храму зайняло п'ять років. Коли його звели, навколо всіх стін собору хлюпала вода. Тому церква і отримала назву «Водна». А взагалі храм на острові існував з X століття.

Страчені брат і сестра є покровителями міста. Камінь, який був свідченням їх мученицької смерті, довго час залишався місцем, якому поклонялися християни. Будівля церкви змінювалося з часом. Сильніше ж усього вигляд його змінив 1253рік, коли впритул до храму був прибудований дерев'яний будинок - Хелмхаус. У ньому проходили засідання суду. Кам'яним цей будинок став уже в XVIII столітті. А острів, на якому стояла Вассеркірхе, з'єднали з правим берегом річки Ліммат в 1839 році, коли будували набережну.

За Вассеркірхезнаходиться Цюріхська Ратуша, що була побудована в самому кінці XVII століття. Вона «виростає» з води, тому що її фундамент - це сваї, забиті в річку Ліммат. Цілих 100 років, до 1798 роки, будинок цей було резиденцією уряду Республіки Цюріх. Після чого стало належати кантону Цюріх. Досі тут засідають чиновники, вирішуючи питання цього кантону.

Фасад прикрашає красива аркада. Дуже добре зберігся інтер'єр Ратуші. Особливо відзначають декоровані стелі і керамічну піч у залі засідань.

Цілий район Нідердорф (Niederdotf - в буквальному перекладі «нижня село») - частина старого міста Цюріха, від площі Централ до собору Гроссмюнстер. Ця повністю пішохідна зона поєднує в собі атмосферу середньовічної давнини з строкатістю сучасних закладів.

У затишних старих провулках розташувалися десятки модних бутиків, молодіжних клубів та барів, ресторанів всіляких кухонь світу, а також кілька кінотеатрів.

Гуляючи по цьому району, неможливо пропустити провулок Шпігельгассе (Spiegelgasse), де в будинку №14 з 1916 по 1917 р проживав В.І.Ленін. Тут же в будинку №1 в той же самий час в кафе «Кабаре Вольтер» зародилося таке течія в мистецтві як дадаїзм.

Будинок за адресою Шпігельгассе, 14 приваблює в Цюріху в першу чергу туристів з бувшого СРСР. Оскільки в ньому в 1916-17 роках жив вождь світового пролетаріату В.І. Ленін, знімаючи кімнату на партійні гроші. Про це повідомляє скромна пам'ятна дошка на стіні будівлі. Сам будинок був старим, побудованим в XVI столітті. У комунальній квартирі Леніну і Крупській довелося сусідити з сім'єю шевця (власне, господарем квартири), багатодітним німецьким сімейством, сімейною парою акторів і італійцем.

Працював Володимир Ілліч в бібліотеці, куди ходив щодня. Там він дописував нарис «Імперіалізм як вища стадія капіталізму». Вечори проходили в ресторанчику «Кабаре Вольтер», що знаходився в двох кроках від квартири - на Шпігельгассе, 1. У ньому регулярно влаштовувалися вистави з танцями, декламацією віршів, музикою.

Подружжя Ульянових покинула свою Цюріхського кімнату навесні 1917 року, дізнавшись про революцію, що розпочалася Росії і сівши на поїзд до Петербурга вони виїхали з Цюріху. Прочитали вони цю новину в газетах, які регулярно вивішувалися на набережній біля озера.

До «Кабаре Вольтер» цілком пасує визначення «легендарне», так як в його стінах народилося самий незвичайний рух в мистецтві - дадаїзм. Сталося це в лютому 1916 року, коли в літературно-мистецькому кабаре почалося виступи з декламацією віршів, співом і танцями.

Грунт для розквіту дивного і незрозумілого дадаїзму в Цюріху тих років була дуже сприятливим. На територію нейтральної Швейцарії з охопленої війною Європи з'їжджалися філософи, поети, художники і революціонери. Багато хто з них вважали Першу світову війну катастрофою і руйнуванням світу, переносячи свою ненависть на мистецтво, і вважаючи, що лише абсурд і гротескна іронія допоможуть висловити ставлення до того, що відбувається навколо.

Молоді емігранти з Німеччини, Румунії, Росії влаштовували блазеньські спектаклі, одягали химерні наряди, кидалися клаптиками вати, читали вірші, які представляли собою просто набір букв. Засновниками дадаїзму вважаються німець Ханс Арп і румун Тристан Тцара. Вони - автори ряду маніфестів руху та колажів, створених з обривків паперу і розрізаних газетних статей.

Відвідувачів кабаре приваблювала скандальна атмосфера, що оточувала дадаїзм. А вождь світового пролетаріату любив спостерігати за цими уявленнями, потягуючи в ньому пиво.

Рух проіснувало до 1922 року. Пізніше було закинуто й саме кабаре. Проте в 2004 році зусилля ентузіастів повернули його до життя. Тепер в «Кабаре Вольтер» розташовується центр сучасного мистецтва з сувенірною лавкою і кафе.

І над всим містом височіє грандіозний будинок Швейцарської вищої технічної школи Цюріха. Його було засновано в 1864 році. На сьогоднішній день це найпрестижніший вищий навчальний заклад Швейцарії. Тут навчалися і викладали більше двадцяти лауреатів Нобелівської премії, включаючи Альберта Енштейна, який був студентом політехнікуму з 1896 року.

П'ятдесят років після заснування Вищої технічної школи було побудовано суміжну, не менш грандіозну, будівлю Цюріхського Університету. Сьогодні це найбільший вуз Швейцарії, де навчаються понад 30000 студентів.

Навколо комплексу цих величних будівель можна влаштувати прогулянку, тим більше, що навпроти головного корпусу Вищої технічної школи розташовується широка і упорядкована тераса, звідки відкривається приголомшливий вид на Цюріх. Щоб туди потрапити, можна скористайтися спеціальними студентськими фунікулером, який відходить від площі Централ.

Між зникаючими на захід від головного вокзалу залізничними коліями і річкою Ліммат розташувався особливий район, Західний Цюріх. Його особливість полягає в тому, що, переживши індустріальну революцію, він залишився величезною територією з спустілими будівлями фабрик і заводів.

Однак креативні рішення місцевих архітекторів перетворили Західний Цюріх у вогнище сучасного міста, де в загальному казані вирують гастрономія, мистецтво, дизайн, шопінг, архітектура і танці. Як і прийнято в Швейцарії, старі будівлі не зруйнували, а використовували при створенні нового. Лофти Західного Цюріха втілюють у собі воістину унікальне поєднання індустріального минулого і елегантного сьогодення.

У Західному Цюріху можна побачити незвичайну будівлю - величезний прямокутний лофт з високими арками над дверима. Колись давно ця будівля і навколишня територія були суднобудівною верф'ю. Сьогодні тут розташовані кілька залів театру, джазовий клуб, бар і ресторан.