Греція. Салоніки.

Місто Салоніки - столиця грецької Македонії. У ньому відображена бурхлива історія цього краю: протягом століть його господарями були римляни, візантійці, турки-османи. Всі вони зробили свій внесок у культурну мозаїку міста.

Цікаво, що в інших мовах це місто називають Thessaloniki, а в нашій мові перша частина назви десь згубилася. Своє ім'я місто отримало від молодої красуні Фессалоніки, зведеної сестри Олександра Македонського і дружини македонського царя Кассандри, який заснував це місто в 315 році до н.е. З 170 року до н.е. місто стає столицею римської провінції Македонії. У V столітті тут будуються перші християнські церкви. В середні віки сюди приходять сарацини, нормани, а також турки-османи. Під час Другої світової війни місто було зайняте фашистськими військами і було знищено 50 тисяч місцевих жителів-євреїв.

У 1997 році Салоніки були обрані культурною столицею Європи.

Салоніки відомі як унікальний музей візантійського мистецтва під відкритим небом. Безліч цікавих історичних пам'яток розкидано в околицях міста. Особливо цікаві гробниця царя Філіппа (батька Олександра Македонського) з золотими саркофагами, цінним начинням і зброєю, а також розкопки давньої Пелли - першої столиці Македонського царства.

Серед найбільш визначних пам’яток можна виділити: Білу Вежу, Собор Святої Софії, Базиліку Святого Дмитра, Римську Агору,  а також Ротонду.

Біла вежа - візитна картка і одна з найцікавіших пам'яток міста, а також важливий історичний та архітектурний пам'ятник.

Біла вежа була побудована турками в 15-му столітті як частина фортифікаційних споруд, що захищають міську гавань, на місці старих візантійських укріплень. Деякі історики вважають, що форт був зведений за проектом відомого османського архітектора Мімара Синана, що спеціалізувався на подібних спорудах, але документальних підтверджень цієї версії так і не було знайдено. У період турецького панування вежа використовувалася не тільки як форт, тут також деякий час розміщалася казарма, а потім і міська в'язниця.

Сама набережна біля вежі не менш цікава, тут з десяток різноманітних пам’ятників і визначних будівель.

Арка Галерія, що знаходиться в кількох сотнях метрів від вежі, була зведена в 303 році за наказом імператора Галерія на честь перемоги над персами в 297 році. Арку прикрашають барельєфи із зображенням батальних сцен.

Неподалік знаходився палац Галерія, але його стіни не скрізь вціліли навіть до рівня першого поверху. Найкраще він зберігся в своїй південно-східній частині на площі Наваріна. Його центральним елементом є двір, який оточений галереями, коридорами і залами. У деяких місцях збереглися мозаїчні підлоги. У південно-західній частині палацу був знайдений Октагон (восьмикутник). Його залишки свідчать про те, що це була чудова споруда. Нечисленні залишки міського іподрому, який перебував з його східної сторони, збереглися до наших днів.

Поруч можна побачити Ротонду Святого Георгія, - це одна з найцікавіших пам'яток міста, а також важливий історичний та архітектурний пам'ятник. Ротонда була побудована ще на початку 4-го століття і була частиною величезного палацового комплексу.

Вважається, що Ротонда планувалася як мавзолей імператора, але так ніколи і не була використана за призначенням. Правда, існує версія, що будівля була частиною палацового комплексу для офіційних прийомів, але цілком можливо, що вона спочатку планувалася як храм. До єдиної думки історики так і не прийшли. Імовірно, ще в першій половині 4-го століття споруду було перетворено в християнський храм і використовували її в цій якості аж до 1591 року, коли Салоніки опинилися під владою туроків, які перетворили Ротонду, як, втім, і більшість християнських святинь, в мечеть. Християни повернули свою святиню лише в 1912 році, після звільнення Салонік, і в її стінах розташувався Музей християнського мистецтва. У 1988 році разом з іншими ранньохристиянськими і візантійськими пам'ятками Салонік Ротонда була внесена в список об'єктів Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Сьогодні богослужіння в Ротонді проводяться тільки по великих святах.

Базиліка Святого Димитрія - одна з найважливіших святинь міста. Храм освячений на честь великомученика Димитрія Солунського, шанованого жителями Салонік, покровителя міста. У числі інших ранньохристиянських і візантійських пам'яток міста - базиліка Святого Димитрія теж входить в список об'єктів Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.

Базиліка Святого Димитрія була побудована на місці римських лазень, де в 303 році в одному з приміщень перебував в ув'язненні, а потім і прийняв мученицьку смерть святий Димитрій. Перший зведений тут храм був всього лише невеликою каплицею, але вже на початку 5-го століття її замінила трьохнефна базиліка. Згідно з переказами, при будівництві вівтарної частини храму на місці передбачуваного поховання Димитрія були знайдені мощі святого і поміщені в срібний ківорій.

Церква Святої Софії була побудована в середині VII століття на руїнах в три рази більшої по довжині ранньохристиянської базиліки, причому в візантійський період її оточували численні будівлі як культового, так і адміністративного призначення. З 1585 року церква стала мечеттю, але була знову освячена як церква в 1912 році.

Історичні та археологічні дані свідчать про те, що в нефі і в південній частині колонади храму Святої Софії були поховані митрополити Салонік, наприклад, Грігорьос Куталіс і Костянтин Месопотамітіс.

Інтер'єр церкви прикрашають численні мозаїки і фрески IX-X століть. Неперевершена фреска "Вознесіння" прикрашає склепіння церкви.

Серед великої кількості цікавих пам'яток столиці грецької Македонії на окрему увагу, безумовно, заслуговують руїни Римського форуму (агори), розташовані в історичному центрі міста. Римський форум був побудований в кінці 2-го століття до н.е. на місці де колись знаходилася древня агора і аж до 5-го століття н.е. був адміністративним центром Салонік, граючи величезну роль в політичному, економічному і суспільному житті міста.

Руїни Римського форуму в Салоніках було виявлено лише на початку 1960-х років. Останки споруд та унікальні стародавні артефакти, знайдені в результаті археологічних розкопок, дозволили отримати воістину безцінну інформацію про історію та культуру стародавніх Салонік.

Форум займав площу близько 2 га і був цілим комплексом споруд, де розміщувалися різні державні установи (в тому числі Монетний двір і міський архів), громадські лазні, магазини, ремісничі майстерні, Одеон і т.д.

Окрім всього вище перерахованого тут можна побачити з десяток старих церков, старий порт, акрополь та багато іншого.

Анкара - столиця Туреччини...

Знайомство зі столицею Туреччини у нас почалося з метро, куди нас довіз доброзичливий водій. Тут, в метро, свої правила: можна придбати квиток на 2 чи на 5 поїздок, але ним може користуватися не один пасажир. Саме тому, придбавши білет, ми його відразу використали.

Доїхавши до центру міста, ми вийшли на одну із пішохідних вулиць. На кожному кроці нам зустрічалися маленькі магазини «все по…» чи фаст-фуди з місцевою чи європейською їжею. Придбавши кілька бубликів, ми сіли на одну з лавочок і стали снідати. Мимо нас йшли сотні чи навіть тисячі людей, просто сила-сила-сила-силенна народу, здавалось, що вся Анкара  вийшла на цю вулицю. І раптом з усього цього шуму і ґвалту нам почувся голос, що щось натхненно розказував українською мовою. Здавалось, зустріти тут співвітчизника не реально, але нам вдалось. Це була дівчина, кримська татарка, про що ми здогадалися з прапору, який вона несла. Пішовши за нею, ми за кілька хвилин вишли на велику площу, де було близько кількасот таких прапорів. Це кримські татари, які на цей час знаходились в Анкарі, вийшли на мітинг проти введення військ Росії на територію України. Серед багатьох синіх прапорів Криму було з десяток прапорів України. Щоправда, про що вони говорили, ми толком не зрозуміли, та й в цьому морі прапорів прапор дівчини, яка нас сюди привела, ми загубили.

 Побувши там ще трохи, ми пішли гуляти містом. Анкара досить зелене місто, порівняно з іншими містами Туреччини. В ній багато парків та скверів. В одному з парків ми сіли перепочити. Тут було невеличке озерце, в яке впадав швидкий струмочок з каскадом водоспадів. По озерцю плавали лебеді, гуси, качки та інші птахи, яких тут з задоволенням підгодовують місцеві жителі.

Пройшовши ще кілька вулиць, ми вишли до пустого парку. Від парку дорога пішла вгору, і ми вишли до старих будиночків. Це старе місто. Більшість будиночків мають відреставровані фасади, хоча задні частини мають той самий вигляд, що й 50 чи 100 років тому. В більшості будиночків зроблені готелі, ресторани, маленькі кафе, просто магазини. 

Є тут і кілька маленьких мечетей з невисокими дерев'яними мінаретами.

 Багато будиночків відреставровані в німецькому чи голландському стилях, зовні будинки оздоблені фальш брусами.

 Часто на вулиці зустрічаються годинники, досить різні і досить цікаві.

 Біля одного з будинків стоїть стара гармата часів Першої світової війни. 

Підіймаємось ще вище вузькими, звивистими вулицями. Гарні відреставровані будинки спочатку змінюються трохи старішими, не реставрованими, двоповерховими, а ті в свою чергу змінюються зовсім бідними, іноді напіврозваленими, будинками.

Серед цих будиночків ми помічаємо якусь досить велику споруду, яку практично не видно, бо будинків дуже багато, а кут підйому вулиці приховує все, що за ними. 

Ця велика споруда – фортеця. Хоч знаходиться вона найвище, але досить прихована. Вона має кілька ярусів і кілька рядів стін. Від стін, щоправда, в багатьох місцях майже нічого не залишилося. Після того, як фортеця втратила своє стратегічне значення, місцеві жителі вирішили з користю використовувати це місце і забудовувати будинками. Частина стін пішла на будівництво, до деяких прибудували будинки, а деякі розібрали.

 Та й самі будівельники стін замку робили так, як їх нащадки:  у залишках стін і серед каміння зустрічаються грецькі пілони і надгробні плити, інші кам'яні предмети доби розквіту культури греків.

Пройшовши через бар бакан, ми заходимо в фортецю. Барбакан повторює рух вулиці, чи, навпаки, вулиця повертає, бо так побудований барбакан.  Справа в тому, що вхід і вихід з барбакана  розташований не навпроти один одного, а під кутом 90 градусів. Це зроблено для того, щоб якщо ворог і пройшов крізь ворота, то він там затримається. І самі стіни вибудовані певним лабіринтом, тобто, виходить так, що захисники навіть відступаючи могли постійно обстрілювати ворога, який вже зайняв нижній рівень, а самі вже були від  нього захищені. Але, судячи з всього, на цю фортецю так ніхто й не нападав, тож переможцем у цій битві вийшов «час». Ми піднялись на велику вежу, що має близько 20 метрів в діаметрі і є одночасно найвищою точкою, з якої відкривається чудовий краєвид на всі ці будинки з черепичними дахами, повз які ми проходили, і на всю Анкару, яка тягнеться практично до обрію.

 Ще трохи поблукавши вуличками, ми прямуємо до наступного цікавого місця. Це музей – мавзолей Ататюрка (для тих хто не «в курсі» - це такий собі «Турецький Ленін»). Він теж знаходиться на пагорбі і займає досить велику територію, довкола нього ростуть дерева. Пройшовши вузенькою доріжкою, ми виходимо на широку алею, де стоїть почесна варта.

 Дорога вимощена плитками, між якими росте трава, вздовж неї стоять кам’яні леви, а за ними висока колона. Сама алея простягається на 200 метрів і виходить на широкий плац, де також стоїть почесна варта. В будівлях навколо плацу знаходиться музей, де стоїть кілька автомобілів Ататюрка та гармата, на якій його було доставлено в Анкару.

Можливо, Ататюрк дійсно зробив багато гарного для Туреччини. Чи не в кожному місті є його музей, біля кожної школи є його бюст тощо. Мене вразили в музеї фотографії багатомільйонного натовпу людей біля мавзолею. Виявляється, щороку чи не кожен турок уважає за обов’язок прийти в мавзолей в день смерті Ататюрка і вшанувати його. Ататюрк дружив з Ворошиловим. В музеї можна побачити його подарунки: гарно оздоблену шаблю, красивий кавовий сервіз.

Взагалі, на відвідини музею можна витратити досить багато часу. Ми не уявляли, що він такий грандіозний. Ще одне вражаюче дійство – зміна варти. Це як театр. Один криком рухає шістьох маріонеток за руки та ноги – з підніманням та скиданням рушниць. Рухи то повільні, то рвучкі, але завжди синхронні.

 Важко уявити, як довго тривав вишкіл перед цим виступом. «Актори» вдягнуті в три ріновиди форми – чорну, зелену та білу. Як нам пояснили, це різні види військ, і кожен має тут своїх представників. Ввечері освітлений мавзолей, височіючи на пагорбі, виглядає дуже велично. Територію охороняє багато різноманітних військових зі зброєю.

Кілька залів розповідають про його життя. В них зброя, особисті речі, в інших залах висвітлюється його героїчна боротьба на боці Туреччини проти англійців і французів. Тут є кілька великих панорам на воєнну тематику та інші батальні полотна, портрети Ататюрка, військових діячів, макети суден.

В найбільшій будівлі знаходиться мавзолей, де знаходиться могила Ататюрка, але сама будівля вражає своєю величчю. Біля мавзолею також стоїть почесна варта. Такий собі місцевий комунізм, з своїм Леніним, і своєю пропагандою…

Після мавзолею заходимо в одну з найбільших мечетей Туреччини, в ній нічого особливого, крім розміру і того, що прямо під нею побудований торговий центр.

Настає час прощатися зі столицею Туреччини. І ми вирушаємо далі.