Нічні пригоди

Ця пригода почалася ще зранку, не дуже щастило зі стопом, постійно  щось не клеїлось. Хоча на виїзді з Гданська стояти довго не довелось (місце там було досить вдале і обране заздалегідь), але далі все пішло не так. Перший же водій висадив на роздоріжжі, де нереально стояти і до "брамок" - місця сплати за проїзд - по платним дорогам треба було пройти з півкілометра по магістралі. Наступний водій висадив у зовсім  невдалому місці, на з`їзді з великої дорожньої розв`язки, потрібний напрямок був по діагоналі, то ж довелося зробити пару кіл, щоб виплутатись з тієї павутини, але й там не було вдалого місця, тож там втратилась купа дорогоцінного часу. І от за 4 години зупинився 1 водій, та й той запропонував проїхати кілометрів 5 до кращого місця. Але насправді він до "кращого місця" не доїжджав ще пару кілометрів, тож довелось кілометровий міст через Віслу подолати самотужки, за ним теж довелося трохи постояти, але, порівняно з попереднім місцем, то пусте. Там підібрав водій, що міг би сміливо змагатися за титул найкращий водій дня, якби такий титул був. Він намагався допомогти, чим тільки міг,  і як би не невідкладні справи, то, мабуть, він привіз би до пункту призначення. Він намагався зв`язатися з іншими водіями по рації, згадував власний досвід автостопу, і залишив в гарному місці, де я не простояв і 5 хвилин. З наступним водієм мені вдалося доїхати аж до Познані, хоча так далеко мені й не треба було.

Дорога від Іновроцлава майже до самої Познані вузька, петляє, проходить через безліч маленьких, але гарненьких, сіл і містечок. В неділю ввечері багато людей хочуть дістатися до Познані, бо ж зранку на роботу, тож потрапити туди мені вдалося близько 9 вечора.  Але це не було місцем мого призначення, від Познані до Міліча, де мені тимчасово доводиться мешкати, було ще майже сто кілометрів. Ну і, звичайно, до такого маленького містечка ніхто не їхав. Тому я вирішив їхати в сторону Вроцлава з надією хоч якось скоротити відстань. Тож, два водія і я були в 35 кілометрах від Міліча, на бензозаправці, що знаходиться біля з’їзду з траси.

На годиннику опів на дванадцяту ночі,  заправка порожня, як і вся траса, почекавши з півгодини, я зрозумів, що чекати тут нічого, і вирішив йти пішки, маючи надію, що, можливо, хтось підбере по дорозі, якщо їхатиме. Забіжу трохи наперед і скажу, що за всю ніч у потрібному напрямку було всього 7 машин і жодна не зупинилася.

Десь за двісті метрів від траси, вздовж дороги, що веде на Міліч, починається село Жмігрудек. На нічних сільських вуличках порожньо, але чисто і добре освітлено, нічна тиша, що огорнула все ковдрою, тільки зрідка порушується муканням якоїсь сонної корови чи  гавканням собаки. Кілька вулиць,  і село закінчується, біля останнього будинку ліхтар, за ним кілька кукурудзяних полів, і починається ліс.  Навідміну від сільської тиші, ліс живе тисячами звуків, в темряві відчуття стають гострішими, яскравішими.  Перше, що привертає увагу і насторожує, - це хрускіт гілок, хоч я ішов по асфальтованій дорозі, але хрускіт супроводжував мене весь час, було зрозуміло, що навколо мене повно різних живих істот. Ліс болотистий,  в низинах і канавах стоїть вода чи багнюка, чути, що там гребуться і рохкають дикі свині. Десь далеко було чути чи то виття, чи якесь приривисте гудіння, а ніби зовсім поруч ревів сохатий.  Зверху, на деревах, теж  відчувалось життя, там щось шаруділо, тріщало, пищало, цвірінькало. Пройшовши з півгодини лісом , перший страх пройшов, і я став насолоджуватись навколишнім світом, і всім тим, що відбувалося навколо мене. Раптом, буквально за півметра від дороги, щось зашаруділо і кинулось тікати до лісу. Судячи з усього, це була якась коза чи сарна, хоча я думаю, її слух і зір були набагато кращі за мої, тож вона б мала побачити мене раніше. 

За лісом, а точніше серед лісу, було наступне село Радзядз, теж чисте і світле, і хоча на годиннику було вже опів на третю, ліхтарі тут і не думали гасити. Та серед села  трапилась цікава і трохи дивна картина. Просто посеред села дві сарни обгризали  якусь сливку. Вони мене не помічали, а я завмер на місці, думаючи, чи діставати фотоапарат, чи просто милуватися. Довго милуватись в мене не вийшло, бо машина, що їхала назустріч, злякала їх і сарни в кілька стрибків розчинилися в темряві. За селом трохи далі  починалися ставки і дорога йшла по вузенькій смужці між ними. Звуки змінилися: тепер замість тріскоту почало чутися крякання, гакання і інші звуки птахів, що тут живуть. А живе їх тут багато: качки,  гуси,  лелеки, чаплі, журавлі, баклани, фламінго та інші. Дорога вийшла до наступного села, яке нічим не відрізнялось від попередніх, тут я вирішив  трохи перепочити, попити гарячого чаю з термосу і одягти додатковий светр, який я так доречно не полінувався взяти, бо ж температура вночі знизилася до плюс пяти - семи градусів, і в одному светрі мені було б холодно.  За селом знов починався ліс, але на цей раз дорога не плутала, вона простяглася рівною лінією на півдесятка кілометрів. Дерева майже робили тунель, залишаючи дуже вузьку смужку якраз по центру дороги, через яку вигулькували зорі.

Ніч була темна,  молодик тільки  народився, і його вузький серпик можна було споглядати до дванадцятої, а о третій  ночі мене супроводжували лише мовчазні зорі.  Сніп світла десь далеко прорізав густу темряву, стрімко наближаючись. Очі, звиклі за цей весь час до темряви, засліпило, перед ними поплили білі круги.  Декілька вантажівок грюкотом важких коліс промчали повз мене, налякавши тим всіх довкола.  Ліс затих, не було чути ні звуку. Цю мовчазну тишу лише інколи порушував шурхіт опалого з дерева жовтого осіннього листка. З лісу дорога вийшла на невеличкий лужок, залитий густим білим, мов сметана, туманом.  Мов їжаки серед туману, виглядали кущі настовбурчивши гілки-голки в небо. Вдалині починали з`являтися маленькі вогники - це містечко Силов. Вузькі, старі вулички, вимощені бруківкою, в центрі невеличкий костел, площа Ринок, десяток старих будинків,  - от і все місто. Після мосту дорога проходить ще через кілька сіл і знов заходить в ліс. Починає світати, по гілках скачуть працьовиті вивірки, збираючи на зиму жолуді та горіхи. Потрохи я доходжу до свого пункту призначення.  Вхожу в Міліч, на годиннику шоста. Місто починає прокидатися, дехто вже йде чи їде на роботу, ще трохи, і я буду вдома... 

Гданськ - місто таке ж старовинне, як і сама Польща

В різні міста веде багато доріг. В одні можна приїхати машиною, в інші прилетіти літаком,  ще в якісь допливти кораблем чи приїхати потягом. Ґданськ є універсальним містом, будь який вид транспорту для нього доступний. Особливої уваги заслуговує залізничний вокзал, його будівлі понад сто років, старенькі перони переносять на століття у минуле, створюється таке відчуття, що їх ніби не торкнувся час. Біля вокзалу розташована скульптура подорожніх, біля якої крутяться місцеві бомжі.

 Від вокзалу до центру зовсім поруч,  всього 5 хвилин пішки - і ви опинитесь біля Великих воріт. Коштовно оздоблена ґданська кам`яна брама була початком Королівського шляху. Місцевих мешканців та вельмож, які прибували сюди, при в`їзді зустрічали герби Польщі, Ґданська та Королівства Прусії, а також вітав їх повчальний напис "Справедливість та набожність - це два основні принципи існування будь якого королівства".

Відразу навпроти брами розташований шлюз.  Готично-ренесансні шлюзи, свого часу - елемент  фортифікації міста. До них входять катівня, місце публічної страти та тюремна башта із залишками ганебного стовпа. Зараз тут знаходиться єдиний в Польщі Музей бурштину, а надворі стоять гармати і скульптури.

Неподалік видніється будівля Арсеналу-найбільший приклад голандської архітектури у Ґданську. Два чудові фасади вражають своїми орнаментами. Ці величезні будинки  були колись заповнені гарматами, ядрами та іншою зброєю. Зараз тут Художня Академія.

Поруч з Арсеналом знаходиться пізньоготичний двір братства святого Юрія. За ним, навпроти шлюзів, розташовані Золоті Ворота. На початку 17 ст. побудовано чудову тріумфальну арку з двоповерховою колонадою, що веде до представницької вулиці  Длуґа. Колись королівські процесії в`їжджали через неї до Ґданська. Згори ворота увінчані кам`яними  фігурами, що протягом століть символізують цінності мешканців Ґданська: мир, свободу, багатство, славу, справедливість і розсудливість.

 

На вулиці Длуґей в Ґданську проживали багаті й впливові сім`ї. Сьогодні популярний променад веде уздовж чудових фасадів кам`яниць патриціїв. Архітектура цих будинків відрізняється багатством форм та оригінальністю оздоблення. Приблизно посередині вулиці розташована будівля колишньої Ратуші.  Колишня резиденція влади заможного і потужного Ґданська була перебудована безліч  разів. Після пожежі в 1556 році  Ратуша набула нових рис ренесансного стилю. Тут також розташований новий годинник та зібраний з 14 дзвонів карільйон, з ратушової башти линуть його прекрасні звуки.  Завдяки своїй архітектурі  та внутрішньому оздобленню вона була гідним взірцем багатого міста.  Зараз в Ратуші розташований Історичний музей міста Ґданськ.  

Коло Ратуші  розташовується фонтан Нептуна 17 століття, що є окрасою міського ринку і символом нерозривного зв`язку Ґданська з морем. За фонтаном  знаходиться Двір Артура. Це місце пов`язане з ідеєю легендарного круглого столу лицарів Короля Артура,  воно було представницькою резиденцією купецьких гільдій багатих патриціїв і ремісників. Це був важливий центр громадського і комерційного  життя колишнього Ґданська. Інтер'єр Двору прикрашений численними картинами, моделями кораблів, облицюванням, обладунками і найбільшою ренесансною піччю, що прекрашена кахлями,  на яких представлені портрети видатних європейських правителів, емблеми, герби та персоніфікації чеснот і планет.

 На самій вулиці дуже багато цікавих будинків, серед яких будиночки Упгаґена, Лави, Золота кам`яниця, і довершують  вулицю неперевершені Зелені Ворота. Побудовані вони як резиденція для монархів, що приїжджали до міста. Хоча свою функцію вони виконували лише раз - в них зупинялась Марія Людовіка Ґонзаґа, яка прямувала з Франції на шлюб з Владиславом 4.

Поряд з вулицею Длуга розташований костел Пресвятої Діви Марії, що будувався більше півтора століття. Він є найбільшою цегляною святинею в Європі. Його готичний інтер`єр з винятково  красивими кришталевими склепіннями  приховуює багато витворів середньовічного та барокового мистетства.  Однією з його особливостей є прекрасний астрономічний годинник. Годинник показує години, дні, дати рухомих свят та фази місяця. У полудень на ньому з'являються  фігурки трьох королів, апостолів, Адама і Єви, Смерті тощо. З висоти 82-метрової дзвіниці, яка гордо височіє над Ґданськом, відкривається чудова панорама міста. Поряд з вежею виростає барокова Королівська Каплиця, побудована Яном 3. Каплиця має оригінальний фасад та три характерні невеличкі куполи.

 Від костелу іде вулиця Мар‘яцька. Затишна вуличка, яка роками приваблює митців, заворожує романтизмом. Провулок, який веде від костелу до довгої набережної та замикається середньовічною брамою, є прекрасним прикладом давнього ґданського будівництва з характерними вузькими багато оздобленими фасадами  будинків, які колись належали багатим купцям та ювелірам. Сьогодні тут розміщені ювелірні майстерні, галереї з унікальною біжутерією із бурштину. Ґданськ культивує багатовікові традиції світової столиці бурштину.

Трохи далі від костьолу Святої Діви Марії є ще декілька цікавих костьолів. Це костьоли  св. Миколая і  св. Катажини.  Костьол св. Миколая є найстарішим костьолом Ґданська, коріння якого сягають кінця 12 ст., тільки з іронії долі він пережив всі військові завірюхи. Потрійна готична святиня захоплює багатим, винятковим інтер'єром, а також висококласним бароковим органом. Поряд з ним знаходиться пам'ятник князю Святополку, який опікувався ним. Варті уваги й інші готичні костели Ґданську, такі як: св. Катажини, св. Бригіди, св. Яна, св. Ельжбєти, св. Йозефа, св. Пьотра і Павла, а також францисканський костел св. Трійці.

Крім Ратуші Головного міста, досить цікавою є Ратуша Стара.  Мальовнича, майже мініатюрна, цегляна будівля, увінчана гострою вежею, вона є прекрасним голандським прикладом архітектури міста. Вона нагадує про ґданський історичний феномен: існування двох різних міських центрів влади та, в зв'язку з цим, ратушей Старого і Головного міста. Саме у ратуші Старого міста господарював  відомий астроном і пивовар  Ян Гевелій, пам'ятник якому прикрашає сусідній сквер. 

Ще один цікавий об`єкт, а точніше два, - це великий і малий млини, що розташовані один біля одного. Великий Млин - винятковий об‘єкт  середньовічної технічної архітектури з характерним дахом, що був найбільшою промисловою інвестицією тодішньої Європи та виконував функцію млина, клуні та пекарні. Сьогодні в його готичних приміщеннях, де ще й досі можна побачити колеса млина, знаходиться торговий центр. Малий млин цікавий своєю архітектурою, він ніби весь звисає над каналом. 

Ну і, звичайно, не можна не приділити уваги головному промисловому пам'ятнику Ґданська, а саме крану "Журавель". Розташований над Мотлавою, це найбільш характерний і однозначний символ Ґданська, він є також найбільшим портовим краном середньовічної Європи, який використовувався для завантаження товарів та встановлення мачт на кораблі. Водночас він є і міськими воротами з нетиповою архітектурою. У ньому знаходиться реконструйований та діючий механізм - велике колесо, яке колись рухалось силою людських ніг. Поруч з ним знаходиться морський музей, що тісно пов'язаний з історією міста, тут також швартується безліч кораблів.

З іншого боку від вокзалу розташований форт. Не менш важливу роль в історії міста відігравала ця  унікальна група об‘єктів мілітарної архітектури. Історія форту сягає 17 ст. Це пов‘язано з облогою міста російськими військами, яка закінчилась перемогою нападників. Сам Наполеон Бонапарт, вважаючи, що "Ґданськ є ключем від всьго", зробив багато для модернізації форту і побудови потужної артилерійської батареї - Наполеонівського редуту. Зараз в форті знаходиться експериментаріум з багатьма цікавинками.

На території форту також розташований величезний Хрест Тисячоліття. А трохи нижче, біля форту, розташований винятковий і цікавий за формою пам'ятник, що нагадує всім про вже неіснуюче в Ґданську місце поховання, знищене бурхливою історією та воєнними завірюхами. Його було поставлено на честь усіх безіменних різних національностей і релігій, які жили і загинули у Ґданську. Цей надзвичайно зворушливий некрополь символічно пов‘язаний з планом святині, яка створена живими деревами, кам‘яними колонами у формі страшних мертвих пеньків та гранітною плитою жертвеного вівтаря, який стоїть на плитах старих надгробків.

Ну і, звичайно, Ґданськ не могла оминути сучасна історія. На  шляху до незалежності він зіграв одну з ключових ролей, все це увіковічено пам'ятниками та музеями. Пам'ятник полеглим суднобудівельникам - це три потужних хрести - символ надії - нагадує про криваві події під час робітничих страйків у 1970 році. Хрести, виконані самими кораблебудівельниками із нержавіючої сталі, мають по 42 метри висоти і вагу майже 140 тон. До підніжжя цього пам'ятника кладуть квіти всі офіційні делегації, що відвідують Ґданськ. За пам'ятником розташований музей, в якому представлені матеріали про боротьбу Польщі з комуністичним режимом. Крім того, там знаходяться таблички  із 21 принципом, які були написані від руки на двох дерев'яних плитах . Згідно з рішенням ЮНЕСКО їх було внесено до списку "Світова пам'ять" як пам'ятник, що має виняткову суспільну і гуманітарну цінність. Також тут розташований фрагмент Берлінської стіни, а також стіни, яку повалив тоді Лех Валенса, які нагадують нам про те, яким був початок дороги до свободи у нашій частині Європи.

На цьому прогулянка цим прекрасним містом завершується, але наше знайомство з ним продовжиться пізніше...